Левко Лукʼяненко

З Києва надійшла сумна вістка, що там 7 липня ц.р. відійшов у вічність найвизначніший представник Руху опору в Україні 60-90 років

ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ ЛУКʼЯНЕНКО,
Герой України, Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Почесної відзнаки Президента України „За заслуги” та Ордена князя Ярослава Мудрого; Народний депутат України чотирьох скликань, кандидат на Президента України тощо.
Я особисто знав його і спілкувався з ним від початку 90-х років. Замість некролога подаю дослівний текст „Пропозиції на присудження Л. Лукʼяненку Нобелівської премії миру”, подану зі згодою Левка Григоровича 2017 року. Нобелівський комітет підтвердив одержання пропозиції, однак реалізованою вона не була.

Текст пропозиції

Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, іноземний член Національної академії наук у Києві, голова Асоціації україністів Словаччини. Адреса: 08001 Prešov, ul. Gorkého 21, Slovakia
Тел.: 051/77 469 28, e-mail: mykola.musinka@gmail.com

Пряшів 2 грудня 2017 р.

Адресат: The Norvegian Nobel Committee,
Drammensun, 19, N-0255 Oslo, Norvegy

Справа: Пропозиція на присудження Нобелівської премії миру
громадянину України Левку Лукʼяненку,

Я, професор Пряшівського університету у Пряшеві (Словаччина) та Українського університету у Мюнхені (Німеччина) пропоную присудити Нобелівську премію миру громадянину України
Лукʼяненку Левку Григоровичу.

Обгрунтування

Левко Григорович Лукʼяненко (нар. 24. 08. 1928) вже наприкінці 50-х років заснував нелегальну Українську робітничо-селянську спілку, метою якої був вихід України із складу СРСР мирним демократичним шляхом, за що Львівський обласний суд засудив його на кару смерті, яку Верховний суд УРСР після 72-денного перебування засудженого у камері смертників замінив на 15 років ув’язнення в концтаборах суворого режиму.

Вийшовши на волю після відбуття повного строку ув’язнення, він у 1977 року, посилаючись на порушення в Україні загальних людських прав, створив й очолив Українську Гельсинську Групу, за що в тому ж році був вдруге засуджений ‒ на десять років особливо суворого режиму та п’ять років заслання. У таборах він зорганізував навколо себе групу політв’язнів і навіть страйк. Кілька разів оголошував голодування. І в тих найсуворіших умовах зумів висилати на волю (і навіть за кордон) листи про порушення основних людських прав, за що піддавався додатковим найсуворішим карам.
Після відбуття десятирічного строку каторги 1988 року його заочно було обрано головою Української Гельсинської Спілки. На засланні у Сибіру він написав історично-філософську розвідку „Що далі?” з обґрунтуванням неминучості розвалу СРСР та комуністичного блоку й створення на його розвалинах незалежних держав. Розвідку було опубліковано за межами СРСР, а теж у перекладах чужими мовами. Вона значно прискорила розпад СРСР.

У січні 1989 року Л. Лукʼяненко вийшов на волю та став народним депутатом Верховної Ради УРСР, яка за його пропозицією 24 серпня 1991 року ухвалила ним укладений „Акт проголошення незалежності України”. Цим актом Україна мирним шляхом стала самостійною державою. Цей факт сприяв створенню мирним шляхом ряду інших незалежних держав.

У 1992-93 р. він займав дипломатичну посаду посла України в Канаді. Там його обрано почесним доктором права Альбертського університету.

За самовіддану працю у миротворчому процесі Л. Лукʼяненка вже 1994 року було номінованo на Нобелівську премію миру.
У 1996 році Л. Лукʼяненко став головою „Українського комітету з організації міжнародного суду над Комуністичною партією Радянського Союзу” („Нюрнберґ-2”), письмово подавши численні докази про злочинність цієї партії та уряду СРСР.
Героїчна діяльність Левка Лукʼяненка мала значний відгомін й у Чехословаччині та прискорила процес повалення комуністичної диктатури у країнах Центральної та Південної Європи і створення незалежних держав, включаючи Словаччину, яка 1 січня 1993 р. стала самостійною Словацькою Республікою.

Значний відгомін у Словаччині мали й досі мають його праці: „Сповідь у камері смертника” (1991), „Не дам загинуть Україні” (1994),

„З часів неволі” (2005-2009) та, зокрема, 13-томне видання зібраних історично-філософських праць Л. Лукʼяненка „Шлях до відродження” (2014-2015).

Я гадаю, що подвижницька діяльність Героя України Левка Лукʼяненка, який усе життя боровся за дотримування людських прав, узаконених Організацією Об’єднаних Націй і вихід України із складу СРСР мирним демократичним шляхом, заслуговує на те, щоб його відзначити найвищою світовою нагородою ‒ Нобелівською премією.

Микола Мушинка

Unian

Tento web používá k poskytování služeb, personalizaci reklam a analýze návštěvnosti soubory cookie. Používáním tohoto webu s tím souhlasíte. Další informace