Хлопці,які збиткуються ... Пороги 5/2015

Але до життя «Вар’яти» ставляться по-серйозному

РОЗМОВЛЯЛА: Маргарита ГОЛОБРОДСЬКА

Сергія Притулу, очільника першого україномовного шоу «Вар’яти» і волонтера, ми вже скоро зможемо називати частим гостем у Празі. Перша наша із ним зустріч відбулась у лютому місяці на конференції «Рік без Януковича». Вже у квітні до Праги завітав увесь дружній колектив «Вар’ятів», і подейкують, що восени вони знову приїдуть до Чехії.

питань виросли в досить насичену розмову.
– Скажіть, чи нагадує Вам Прага якесь із українських міст? Чи змогли б Ви тут жити?
– Ні, Прага абсолютно не нагадує жодне з українських міст. Можливо, чимось могла б нагадувати Львів… Але мені здається, що навіть архітектурно Львів знаходився під впливом інших культурних напрямків й архітектурних діячів. Якщо із чимось порівнювати Львів, то він, напевно, більше схожий на Краків. Я в Празі вже далеко не вперше, і це місто мені подобається, але воно для мене є більше місцем для відпочинку – приїхати на 3-4 дні, пожити на гамірному Вацлаваку. Місто дуже веселе, воно прекрасне! Мені подобається чеська кухня – я отримую масу задоволення, забігши в якусь Potrefenu Husu й втоптавши гуску з кнедликами й капусточкою, запиваючи їх тутешнім прекрасним пивом. Але жити я тут навряд чи зміг би. Я свого часу в еміграції вже пожив у Лондоні, мені вдома якось ближче і рідніше.
– Як Ви ставитеся до людей, котрі виїжджають в еміграцію?
Хлопці,
які збиткуються
Але до життя «Вар’яти» ставляться по-серйозному
РОЗМОВЛЯЛА: Маргарита ГОЛОБРОДСЬКА
Сергія Притулу, очільника першого україномовного шоу «Вар’яти» і волонтера, ми вже скоро зможемо називати частим гостем у Празі. Перша наша із ним зустріч відбулась у лютому місяці на конференції «Рік без Януковича». Вже у квітні до Праги завітав увесь дружній колектив «Вар’ятів», і подейкують, що восени вони знову приїдуть до Чехії.
Сергій Притула зі своїми «Вар’ятами» у Празі
– Нічого поганого я про них не думаю. Думаю погано в цей момент про державу і про владу – всю владу, яка була в цій країні за 24 роки, незалежно від її політичного забарвлення чи імені президента, прем’єр-міністра й депутатів Верховної Ради. Країна наша – хороша! Але як держава ще не зовсім склалася. І це дуже прикро – ми втрачаємо неймовірно крутий людський ресурс, втрачаємо мізки, робочі руки, які б мали піднімати державу, і замінити їх немає ким. І дуже прикро, що держава не може надати можливість людям заробляти й гідно жити у своїй країні. Таких людей мільйони, і вони їдуть спочатку, аби кілька років попрацювати, заробити якусь копійку й повернутися додому, а потім залишаються надовго. Власне, у нас в програмі є пісня на цю тему – ми крізь призму гумору пояснюємо, чому чоловіки на багато років залишаються на заробітках.
– З українськими діаспорами в яких країнах Ви співпрацюєте як волонтер?
– Насправді географія дуже широка. Я б не сказав, що відбувається співпраця з юридично оформленими компаніями, радше це об’єднання українців у громади, як і в Чехії. Є багато українців, які проживають у Німеччині, в Італії, у Сполучених Штатах Америки – допомога від них надається здебільшого фінансова, валютою, яка зараз на вагу золота. Адже закупівлю оптики, джипів та мікроавтобусів я зазвичай роблю у валюті. А гривневу масу краще витрачати на те, що можна замовити й придбати в Україні – наприклад, на одяг для військовослужбовців. Ще один напрямок – це медикаменти. Є кілька людей в Німеччині, у Штатах і Канаді, котрі час від часу надсилають Celox чи його аналоги, що випускають у США.
– Слово «вар’ят» походить з польської мови, є словом галицького діалекту та означає «ненормальний, несамовитий, божевільний». Скажіть, будь ласка, чому ви вибрали саме таку назву для команди статечних чоловіків?
– Я повністю погоджуюся з цим визначенням, але з правкою, що все це треба вживати з посмішкою і в хорошому сенсі слова.
празьке дзеркало 7Так, ми в хорошому сенсі слова божевільні, пройдисвіти, гультіпаки! Це як хлопці на Андрія збитки роблять – браму зняти, чи попелом посипати доріжку від коханки до коханця – воно ж не зі злості робиться! Вар’яти – то хлопці, які збиткуються, але від того людям робиться веселіше. Це слово діалектичне, воно майже не вживається за межами Західної України, а якщо і вживається десь на Великій Україні, то зазвичай вихідцями із Західної України (сміється).
– Чи змінив вар’ятський образ Вас у реальному житті?
– Справа в тому, що мені особисто немає куди змінюватися. У шоу «Вар’яти» як конферансьє я здебільшого використовую історії з життя, намагаюся вибирати з нього смішне й подавати це людям з концертного майданчика. Ще за роботи на телебаченні я намагався себе знайти в якомусь образі, але все-таки вирішив не грати й не вигадувати, а спробувати бути для глядача самим собою. Коли ти з глядачем щирий, і коли ти подаєш якусь інформацію крізь свою суб’єктивну призму сприйняття тих чи інших речей навколо – глядачеві це цікаво, як з’ясувалося. В цьому плані я абсолютно щасливий чоловік – мені не доводиться грати на сцені – на сцені я такий, як є. Як казав Інокентій Смоктуновський: «Меньше играйте в жизни – больше останется для сцены».
– Розкажіть, як українська публіка, що звикла до гумор-шоу здебільшого російською мовою, сприймає суто україномовні жарти?
– Це своєрідний приємний шок, але на рівні сюрпризу. Дійсно дуже страшно звучить, коли ти говориш уголос, що за 24 роки незалежності в Україні практично відсутня ніша україномовного гумору. Є дуже багато людей, які займаються гумором професійно в державі, але зазвичай він російськомовний. Так якось звикли. Так простіше. Так традиційніше, я б навіть сказав. Школа класичного українського гумору 60х–80х років минулого сторіччя зникла повністю в 90-х. Вона не витримала конкуренції з більш агресивним, нахабнішим, фінансово потужнішим і медіа-підтриманим російськомовним гумором. Ну не витримали «Вишневі усмішки» навали програм «Аншлаг-Аншлаг» і «Смехопанорама». Не транслювалися гуморески Глазового, Сови й Вишні на загальнонаціональному каналі в такому праймі, як це відбувалося з російськими проектами. Я завжди із сумом жартую, що зараз в Україні є два регулярних україномовних гумористичних шоу – це засідання Верховної Ради і «Вар’яти» шоу. Але у нас люди плачуть від сміху, на відміну від перших, де сміються крізь сльози, коли на них дивляться. Не хочу, щоб це звучало бравадою – ми хоч і не єдине україномовне гумористичне шоу, але єдине регулярне таке в Україні – ми товчемо матеріали щомісяця. У нас у Львові штаб-квартира, хоча львівських жодного немає в колективі (посміхається). Ми кожного місяця там виступаємо, назбираємо матеріал – і веземо Україною! Гастролі у нас, в принципі, не припиняються. Зараз ми з Праги починаємо великий тур до 5-річчя шоу, який є водночас продовженням весіннього. Ми зараз розширили географію і веземо наш гумор в ті краї, куди раніше ніхто не ризикував нас привозити. «Ну як це, гумор і українською? Ми зал на вас не зберемо». А зараз ми до багатьох міст їдемо не на касу, а на гарантію. І коли люди кажуть «Чуваки, я навіть не знав, що українською так можна жартувати!» – це дуже приємно. Хочеться докласти максимум зусиль, аби люди перестали тому дивуватися і сприймали це як належне.
– Вартість квитків на ваше шоу в Празі була досить низькою порівняно з іншими українськими зірками, які приїжджають сюди. Скажіть, будь ласка, це обґрунтовано суто економічними розрахунками, чи вашими особистими переконаннями?
– Дуже кумедна історія. Якщо взяти мій особисто гонорар як ведучого корпоративних заходів в Україні, то він, що тут гріха таїти, приблизно вдвічі більший, аніж вартість шоу «Вар’яти» з двогодинним виступом. Я не ставлю собі за мету якісь там величезні чи максимальні заробітки на «Вар’ятах», але переслідую інші цілі. По-перше – з чого ми починали – це пропаганда саме україномовного гумору. А по-друге, в мене є великий колектив, у всіх є діти, якісь кредити і так далі, і всім так само потрібна якась копійка. Я не маю на меті заробити всі гроші в світі, й прошу від організаторів концертів рівно стільки, аби закривати основні напрямки, а саме: виплатити людям гонорари, залишити якусь частинку на розвиток шоу і віддати гроші на допомогу хлопцям у зоні АТО. Я дуже чітко усвідомлюю нашу цільову аудиторію в Празі та розумію, що нас прийдуть дивитися заробітчани, можливо студенти. Я переконаний, що від 200 до 400 крон за квиток, як для Праги, цілком достатньо. А навіщо більше? Я не знаю. Ми домовилися, за яких умов можна проїхати пів-Європи, до того ж Прага для нас – перша ластівка, ми раніше за кордоном ніде з «Вар’ятами» не виступали. Ще й початок ювілейного туру! Багато є символічних нюансів.
– Ви згадали, що «Вар’яти» віддають частину прибутку на АТО…
– Минулого року «Вар’яти» віддавали все, що заробляли – за 2014 рік я не інвестував в шоу ні копійки. Цього року мені це вилізло боком, коли почалася підготовка до виїзду в тур та виникло питання паливно-мастильних матеріалів. Якби минулого року я відкладав на потреби шоу хоча б 20% з отриманих прибутків з кожного міста, зараз було б легше. А так минулого року, коли кров лилася на Сході, ми розуміли, що заробити ми ще колись обов’язково встигнемо, а тут стоїть питання цілісності країни. Якось про свою кишеню думати не доводилося – все зароблене йшло на АТО. Ми за рік на Майдан і на АТО заробили близько одного мільйона гривень. Зараз я не можу всі гроші з гонорару віддавати на потреби АТО, тому що треба підтримувати колектив. Хлопці зарплати отримують на старому рівні, і я не маю можливості їх піднімати на тлі загального зубожіння населення, бо не можу піднімати ціну на квитки. Коли ми приїжджаємо до райцентру, то не можемо поставити квитки від 100 до 200 гривень – ставимо від 50 до 120. Тобто за 2 долари можна спокійно в Україні сходити на «Вар’яти» шоу. Доводиться зараз шукати золоту середину між зароблянням і допомогою – нині я на АТО відкладаю лише певну частину. Але підтримка хлопцям буде обов’язково і завжди. Зараз взагалі існує велика проблема з переказами від людей. Я буквально щойно перевірив баланс гривневого рахунку, на який мені за 8 днів надійшло 32 тисячі гривень. Я раніше таку суму збирав за півдня, за день максимум. Люди втомилися й не мають коштів, вартість комунальних послуг злітає – почалася шокова терапія, і люди ще не адаптувалися, намагаються якось збалансувати свій бюджет. Тому так важливі й виїзди за кордон, де є можливість отримати валюту. Бо що таке 32 тисячі гривень? Це 1300 доларів. Я минулого разу після зустрічі з українською громадою в Празі привіз майже три. Що я можу купити за 1300 доларів? Нічого.
– Четвертину тепловізора?
– Та де ж там, він 11 тисяч доларів коштує! Я навіть прилад нічного бачення не куплю, тому що він коштує 4.
– Останнє питання: скажіть, в Україні, чи на Україні?
– Відверто кажучи, я припинив би спекуляції з цим. Свого часу в пісні співалось «На Україну повернусь через віки, через ріки; Устами ніжно доторкнусь до материнської руки» – й ніхто авторові не докучав, так лягало. А інше питання, що наші північно-східні сусіди принципово вживають саме «на», а не «в». У Києві багато росіян, з якими я працюю, вживають саме «в» з поваги до нас, місцевих. Такий підхід мені дуже подобається. Люди тут заробляють гроші, і принаймні їм вистачає розуму не створювати в спілкуванні дискомфорт, називаючи твою країну якимось шматком. В українські мові, мені здається, немає ніякої проблеми з «в» чи «на» – «Як у нас на Україні!». Але це ми можемо обирати в залежності від того, що доречніше при формулюванні речення. Росіянам я б усе ж-таки рекомендував говорити «в». Так, принаймні, до них ще може зберегтися хоч якась повага.

Porohy 5.2015.pdf

Журнал "Пороги" на FB: https://www.facebook.com/PorohyJournal?fref=ts