Книжки, як і курчат, по осені рахують, оскільки саме жовтень–грудень – найактивніший на події сезон у чеському літературно-книжковому просторі. По-перше, вже можна оцінювати успіхи року минулого й присуджувати (чи ні) літературні премії і складати рейтинги. По-друге, завбачливі видавці намагаються видати хоча б одну книжку свого топового автора до Різдва, тому що зайве повторювати, що книжка – найуніверсальніший подарунок, а чехи люблять читати, тому новорічні свята без нової книжки зустрічають рідко.
Трохи статистики. У 2013 році на одну тисячу людей в Чехії видали 1,7 книжки, що сумарно нараховує 17 876 найменувань, 37 % становлять переклади, а 29% усіх виданих положень – саме белетристика. Джерело: Національний інформаційний центр культури, WWW.NIPOS-MK.CZ.
На Книжковому ярмарку в Франкфурті оголосили лауреатів Премії Європейського Союзу літератури, сертифікати й нагороду в 5000 євро цього року отримали письменники з 13 країн, серед них і 33-річний Ян Нємец з Чехії за свій роман-біографію про відомого фотографа Франтішека Дртікола «Історія світла». Оскільки чеського кандидата вибирає Інститут літератури, «Історія світла» репрезентує цілий напрямок у сучасній чеській прозі останніх двох років – белетризована біографія. Підтверджує це, зокрема, і список фіналістів однієї з найпрестижніших літературних премій ім. Й. Шкворецького, де з 6 претендентів – три романи-біографії.
Дуже узагальнюючи, в сучасній чеській літературі можна виділити два основні напрямки розвитку – історичний і сучасний. Автори першого копаються в минулому й архівах, намагаються витягати з шаф чеської історії різні скелети в надії таким чином очистити суспільство, мапують тогочасну повсякденність і вирішують внутрішні й зовнішні конфлікти своїх героїв, закинутих в не найщасливіші роки історії. Звичайно ж, найбільше приваблює письменників саме ХХ століття, проте якщо раніше популярнішими були періоди Другої світової війни й повоєнні роки за комунізму (напр., обидва романи Катержіни Тучкової, Яхима Топола, «Останні дні панку в Гельсінкі» Ярослава Рудіша й т.д.), то останні два роки в літературі стає популярнішим початок ХХ ст. і Перша світова війна (зокрема Яхим Топол у своєму новому ще не дописаному романі вирушає слідами своїх предків, які загинули під час Першої світової, Ян Нємец у «Історії світла» намагається зрозуміти психологію митця,що пройшов жахіття війни («Це особливий сорт людей, ці митці, що повернулися з війни, понівечені й промерзлі, але разом з тим настільки хвальковиті».) Автори другого, тзв. сучасного напрямку відображають актуальну дійсність, чи то чеську, чи то (досить часто) вирушають в пошуках якоїсь екзотики чи небезпеки, проте і там, чи то в польових госпіталях Африки, чи то в зруйнованій цунамі Кубі чи ізраїльському кібуці намагаються відшукати чеські сліди.
Огляд найголосніших книг чеських авторів за 2013-2014 роки логічно буде почати з уже згадуваного Яна Нємеца і його «Історії світла», роману, написаного променем світла, про фотографа з дуже незвичайною долею. Франтішек Дртікол – авангардний фотограф, який робив портрети найвпливовіших діячів Першої Чехословацької Республіки на чолі з Масариком. Дртікол спантеличив повоєнну Прагу своїми ню-світлинами в стилі пізньої сецесії. Він був празьким денді з шахтарської провінції, невдахою в коханні. Дртікол закинув фотографію, якій присвятив кращі роки життя, і став переконаним комуністом і духовним вчителем і проповідником буддизму. У його щоденнику лишився запис формули «комунізм = буддизм» і твердження, що Будда був першим матеріалістичним філософом. На сторінках роману змальовано півстоліття і пів-Європи, читач плавно переходить від вбогого шахтарського містечка Пршібрам до довоєнного Мюнхена, звідти до довоєнної Праги. Про Першу світову ми дізнаємося з любовних листів солдата Дртікола до своєї нещасливої любові, а потім повертаємося в спокійну бюргерську Прагу. Портрет фотографа з неустанними протиріччями всередині самого себе подається в романі в досить незвичній du-формі, а левова частина немаленької книжки присвячена саме стосункам Дртікола з жінками, його пошукам музи, невдачам і сумнівам.
Історію іншої, не менш своєрідної й не менш відомої, постаті, enfant terrible чеської літератури, описує Ірена Доускова у романі про останні два роки життя Ярослава Гашека – «Танець ведмедя». Перед нами постає хворий і знесилений безперервними п’янками в празьких пивбарах сорокарічний письменник, який, заховавшись в глухих Ліпніцях, намагається дописати другу частину свого роману. Оповідь веде сам письменник, подібно як це робив Швейк, описуючи різні трагікомічні історії зі свого життя. Проте роман не стільки про самого Гашека, скільки про різних і дивних мешканців Ліпніц, історії яких і формують мозаїку, на фоні якої читач спостерігає за відходом улюбленого письменника, так до кінця й не розуміючи, хто в цій картині важливіший – Гашек чи ліпнічанці.
Другий фіналіст Премії ім. Шкворецького – 600-сторінковий роман-автобіографія письменника і видавця Мартіна Райнера про чеського поета Івана Блатного, який зрештою так і називається «Поет: роман про Івана Блатного». Після виходу книги про Райнера почали ходити анекдоти:
- Знаєш, скільки Райнер свій роман про Блатного писав?
- Скільки?
- 10 років. А знаєш, скільки вони з Блатним бачилися? 10 хвилин.
Іван Блатний, кожний крок якого описаний на сторінках роману, – не надто відомий чеський поет-сюрреаліст, якому довелося після Другої світової війни емігрувати, і решту життя він провів у лікарні для душевно хворих у британському Іпсвічі. Більшість віршів поета побачили світ тільки завдяки турботі однієї медсестри, яка приносила хворому папір і олівець, бачачи його потребу писати, а потім ретельно зберігала написані незрозумілою їй мовою тексти. Проте роман насправді не лише про поета зі складною долею, але й про становлення сюрреалізму й внутрішні чвари сююреалістів, про чеський авангард, про вплив комунізму на літературу зовні й зсередини, про людське й системне, хоча в першу чергу, звісно, все одно про нього – про Івана Блатного. «Поет» став однією з найочікуваніших і найгучніших книг 2014 року, і поки що і критики, і читачі сходяться на думці, що роман не відпускає з першої по останню сторінку.
Третя фіналістка Луція Тучкова (не плутати з Катержиною Тучковою, авторкою «Житковських богинь», переклад видало українською видавництво «Комора») написала чи не першу белетризовану студію «Сюзан Рено: Петрков, 13» про несправедливо забуту французьку поетку Сюзан Рено, дружину чеського поета й графіка Богуслава Рейнка, якій довелося більшість життя прожити в глухому селі Петркові, тому що з рідною Францією їх назавжди розлучила спочатку війна, потім комунізм. Рейнер і Доускова вибрали собі в персонажі осіб, яким у книгарнях відведені цілі полиці, тому можна було особливо не вдаватися в фактаж і нюанси, а створювати свій особливий світ, загравати з читачем і експерементувати, додумовувати свого персонажа й вкладати в його вуста свої думки. Тучковій же було важливо саме нововідкрити чеському читачеві постать Рено. Луція досить детально описує зібране по крихтах життя Сюзан, не до кінця зрозумілу історію знайомства з Богуславом, підхід до творчості, намагання й спроби попри всі заборони підтримувати зв’язки з Батьківщиною.
Четвертий фіналіст – колишній дисидент Вацлав Кагуда зі своїм історичним 700-сторінковим романом з темною, малопривабливою обкладинкою і назвою «Вітер, темрява, присутність». Вацлав Кагуда – одіозна постать сучасної чеської літератури зі своєрідним по-бароковому химерним і багатим стилем письма, вершиною його творчості вважався виданий у 1999 р. роман «Хащі», після чого було більш ніж 10 років мовчання, які закінчилися виданням «Вітру, темряви, присутності». Головний герой роману планує розібратися в історії свого дідуся, відомого конструктора, який загадково помирає перед самим початком Другої світової війни. Для цього головний герой, у якому нескладно впізнати самого автора, поринає в таємничий світ чеських і німецьких архівів і дізнається жахливі деталі свого власного минулого. Та насправді це лише фон, на якому автор подає «головну страву» – цілісну картинку сучасної чеської історії: Оксамитова революція, перехід від соціалістичного устрою до ринкових відносин, наслідки й проблеми цього процесу й його відображення на людській свідомості. Книгу можна вважати своєрідним щоденником автора, написаним вітіюватою візерунковою мовою, якою вдається поєднати непоєднуване, високе й низьке, поетичні пасажі й брутальне порно, які між собою ніяк особливо не розділені, а просто ллються на читача неперервним потоком думки, вивалюючи все те найгірше, що Кагуді вдалося виловити в сучасній чеській історії.
Два наступні автори, теж фіналісти Премії ім. Шкворецького, репрезентують інший, неісторичний тип прози. Еміл Гакл – автор, більшість книг якого отримали літературні премії, проте поки що найуспішнішою вважається «Про батьків і дітей» – вигадана розмова старого батька й дорослого сина про все на світі, та насамперед про життя. Остання книга Гакла «Яловичі кістки» – це збірка оповідань, у яких один оповідач, але різні часові виміри. Перша історія відбувається у 1987 р., після чого поступово й хронологічно різними оповіданнями ми дістаємося до сучасності, слідкуючи за змінами в суспільстві й в самому оповідачеві. Легкий стиль, дотепний гумор і майже грабалівське розуміння людської психології приносить зовсім інший стиль рефлексій на тему змін чеського суспільства, ніж складний і темний світ роману Вацлава Кагуди.
Своєрідною спробою відобразити революцію 1989 р. і зміни, які відбулися потім, очима звичайного празького гопника став новий роман Ярослава Рудіша «Національний проспект» – проспект, на якому зав’язалася перша сутичка між студентами й поліцією в листопаді 1989 р. Поетичною і образною мовою Рудіш описує життя малозабезпеченого чоловіка на прізвисько Вандам, який вміє вирішувати проблеми лише кулаками, вміє жити лише силою і здається спочатку читачеві абсолютним лузером, викинутим на окраїну сучасного суспільства подібно до того окраїнного району, де йому доводиться жити, проте потім читач дізнається, що саме кулак Вандама завдав перший удар, який розв’язав революцію 1989 року.
Петра Гулова – найактивніша чеська письменниця, яка намагається сформувати об’єднання чеських письменників, опозиційне до аналогу нашої Спілки письменників, яка відкрила власну кнайпу, де тепер відбувається велика частина різних літературних акцій чи принаймні їхні афтер-паті, мама двох дітей, яка встигає теж чи не щороку видавати нову книжку. Останній її роман і ще один фіналіст Премії ім. Шкворецького «Мацоха», який відсилає до старої чеської легенди про злу мачуху, яка хотіла позбутися сина свого чоловіка й вкинула його в провалля, яке з того часу й називається Мацоха (Мачуха). У новому романі Гулова порушує до цього часу табуйовану тему в чеській літературі, коли діти стають на перешкоді творчим амбіціям матері, за що та їх починає ненавидіти, при цьому міцно до них прив’язуючись.
Остання в списку фіналістів – молода авторка Маркета Пілатова з романом «Цунамі-блюз» про наслідки цунамі на Кубі й чеські сліди в заокеанській країні. Ця книга репрезентує екзотичну лінію сучасної чеської прози, куди зокрема можна віднести й книгу Яна Крахти «Записки чеського лікаря з Африки й Гаїті» – спостереження молодого чеського лікаря, який рятує життя людей в гарячих точках Конго в Африці й на Гаїті після великого землетрусу.
З найочікуванішого останнім часом варто назвати вихід нової книги оповідань Їржі Гаїчека «Спогади про сільські танці», чеського автора, який виріс і кілька років пропрацював у селі, написавши згодом два бестселлери з життя чеського села, які були серед фіналістів багатьох літературних премій – «Сільське бароко» і «Риб’яча кров». Незабаром з’явиться і книга вибраних віршів для дітей від чеського класика Їржі Коларжа, 100 років від народження якого нещодавно святкували в Чехії. Її проілюстрував молодий художник Давід Бьом. За кілька днів оголосять переможця польської премії за кращу перекладну книгу «Angelus», де серед фіналістів відразу два чеські автори – Яхим Топол і його книжка «Майстерня диявола» про реорганізацію колишніх єврейських гетто (одного в Чехії і одного в Білорусії), та Мартіна Шмауса «Дівчинко, розводь багаття» – повна історія переселення словацьких циган в Чехію, пояснення витоків проблемності циганів описана на історії однієї циганської дівчинки. Книга Мартіна Шмауса привернула увагу літературознавців до циганської літератури, яка хоча й знаходиться поки що на досить відсталому рівні, проте знавці й ентузіасти радіють, що хоча б щось почало з’являтися, і видають електронні книжки перекладів з ромської мови. «Дівчинко…» – це перший глибокий і повний опис ромської теми в чеській літературі.
28-го жовтня ми дізнаємося, хто цього року отримає Державну літературну премію Чехії, а на початку листопада оголосять переможця Премії ім. Шкворецького, після чого можна починати відлік нового «літературного» року й сподіватися, що хоча б невелика частина визнаних у Чехії творів дійде в перекладі й до українського читача.
Тетяна Окопна
