Герої Майдану в Празі без уваги не залишились

 Porohy 3.2014.pdf

Закарпатки Наталя Малай та Алла Феєр понад десять років живуть у Празі. Наталя - родом з села Яблунівка
на Хустщині, Алла - з сусіднього Буштина. Так склалося, що для обох жінок Чехія стала другою домівкою. Разом з Наталею тут - її сім'я, донька навчається у місцевій школі, а Алла на деякий час поверталася додому, працювала
у Тячеві, але зараз знову в Чехії. Як тільки подруги дізнались, що до Праги везуть на лікування поранених на Майдані, вирішили, що мусять підтримати
їх, по можливості допомогти. «Про те, що українці лікуватимуться у Чехії, ми дізнались від місцевої активістки
Галини Андрейців... А ми ж тут живемо неподалік, то й вирішили, що обов'язково підемо туди», - розповіла Наталя.
Вони познайомились там з багатьма нашими
земляками з різних міст - Червонограда,
Тернополя, Луцька... У кожного
- важкі вогнепальні поранення, інші численні травми. «Але найбільше здружилися з трьома нашими героями - киянином Валерієм, Сергієм з Одеси та хмельничанином Олександром. Валєра
отримав десять куль від дробовика - в ногу, голову, «беркутівець» зламав йому руку. Йому витягли кулі з голови,
там уже місця живого не було від швів, але йому потрібна буде ще одна операція. 7 березня у лікарняній палаті
він відсвяткував 50-річчя. З ювілеєм його прийшли привітати консул України
в Празі з дружиною.
Одесит Сергій - сотник Самооборони Майдану - 18 лютого потрапив у полон «Беркуту», в міліції проти нього порушили
кримінальну справу. Після кількаденних
знущань, за рішенням суду його випустили. У нього були зламані ребра, вщент розтрощена рука... А Сашко потрапив
під вогонь під час інциденту біля Хмельницького
СБУ 19 лютого. В нього після поранення
почались проблеми з внутрішніми
органами. Але лікарі постаралися на славу, і всі пацієнти
після тритижневого
лікування пішли на поправку», - додала вона.
Алла продовжує, що найбільше їх вразила
розповідь про відбиття атаки озброєними «беркутівцями» зовсім без захисту, як вони жартували, «з рогатками
»: «Ми захоплюємось їх силою волі, духу, їх вірою. Навіть такі «поламані», активісти повторювали, що будуть боротися
до кінця. Вони вселили в нас таке натхнення і снагу! Одне не вкладається
в голові: як можна було допустити те, що стріляли у беззбройних людей. Ми запитували хлопців: чи зможете
ви колись пробачити силовикам те, що вони отак пішли на вас зі зброєю? І вони відповідали: ні, ніколи. Героями чоловіки себе не вважають і не хотіли б ніде фігурувати. Ми навіть їх прізвищ
не знаємо. Та це й не важливо. Кожен
з них - Людина з великої букви, з великою душею і добрим, відкритим серцем. Вони дуже сумували за Україною,
просто марили своїм поверненням, особливо в останній тиждень лікування.
Зараз багато хто вже поїхав додому, а дехто, як наші друзі Валєра і Сергій - на Майдан. Ми настільки здружилися, що, прощаючись, ні ми, ні вони не могли стримати сліз».
Дівчата тримають зв'язок із хлопцями
по скайпу, і домовились, що «коли в Україні все налагодиться, наші герої приїдуть до нас у гості разом зі своїми
рідними, а потім ми до них поїдемо
».
Наталія Маджара, Тячів
Porohy 3.2014.pdf