Прага: українське обличчя
Чеська столиця тривалий час виконувала місію форпосту української діаспори
Чеська столиця тривалий час виконувала місію форпосту української діаспори
Текст: Наталка КОСТЯК
На Старомнєстській площі, під славнозвісним астрономічним годинником Орлоєм - місцем, звідки традиційно починаються екскурсії Прагою, у будь-яку пору року чути багатомовний гамір. Екскурсоводи наввипередки розхвалюють усіма мовами принади міста, прагнуть здивувати і вразити туристів сенсаційними відомостями, цікавинками та історичними анекдотами.
Серед численних мов, якими послуговуються гіди, рідко почуєш українську. А серед історичних фактів та напівміфічних історій, якими щедро пересипані оповіді, годі сподіватися на інформацію про українське життя в Празі, про видатних українців, що жили та працювали у столиці Чехії.
Що замовчують екскурсоводи
Гіди обов'язково поведуть вас на Празький град, що протягом багатьох століть був символом величі та могутності чеських володарів. Вас ознайомлять з історією величного собору Святого Віта та усього палацового комплексу. Однак навряд чи ви почуєте, що одним з перших дослідників-археологів Празького граду був українець Іван Борковський. На Старомнєстській площі вам покажуть величний бароковий костел Святого Миколая, та чи скажуть вам, що у цьому костелі у 1926 році вінчалися Олена та Михайло Теліги? Бо з 1874 року і аж до кінця Другої світової війни у цьому храмі відбувалися православні богослужіння.
Якщо прямувати брукованими вуличками Старого Міста у напрямку до Карлового Моста, увагу напевно приверне монументальний бароковий комплекс Клементинум, який уже у XVI ст. був важливим духовним та освітнім центром Праги. За його зовні стриманими архітектурними формами приховуються багато оздоблені інтер'єри з настінними розписами, ліпниною та старовинними меблями. У стінах Клементинуму знаходиться Чеська національна бібліотека, до складу якої входить і Слов'янська бібліотека - найбільша славістична книгозбірня у Центральній Європі. Слов'янську бібліотеку одразу по її створенні у 1924 році очолили українці Володимир Тукалевський та Микола Михальчук. Сьогодні тут діє Український відділ, у фондах якого є стародруки, художня та наукова література, періодика, видані у різних країнах світу. Пам'ятають стіни Клементинуму і українських спудеїв - у міжвоєнні часи окремі його приміщення використовувалися для занять Українського Вільного Університету.
Однією з перлин комплексу є катедральний собор Святого Климента, у якому від 1931 року розташовується греко-католицька парафія. Богослужіння відбуваються тут і українською, і церковнослов'янською мовами. У інтер'єрі собору увагу привертає оригінальний іконостас, який гармонійно поєднується з багатим бароковим оздобленням старовинного храму. При вході до храму - дещо несподіваний вияв багатокультурності цього міста - вивіска аж шістьома мовами: чеською, українською, німецькою, англійською, грецькою та арабською.
Олшанський цвинтар (метро А, станція «Želivského») розташувався по обидва боки від вул. Желівскего. Вийшовши з метро, побачите новий єврейський цвинтар, а за ним - місце спочинку наших співвітчизників - учасників національно-визвольних змагань, членів Директорії УНР та уряду Скоропадського, діячів науки і культури. Від головного входу алея веде до православної церківки, зліва від неї можна знайти українські поховання, зокрема, могилу Олександра Олеся та його дружини Віри, бібліолога та громадського діяча Степана Сірополка, та символічний надгробок з написом «Моїм вірним дітям героям і жертвам терорів мати Україна». Варто оглянути також і давню частину Олшанського цвинтаря з чудовими монументами і надгробними каплицями XVIII-XIX ст.
Напевно вам порекомендують відвідати культову кнайпу «У келиха» («U kalicha», Na bojišti 14), ту саму, в котрій бравий вояк Швейк нібито випив не одну гальбу пива. Місцеві мешканці туди не заходять: і надто дорого, і надто людно. Якщо ж ви все таки вирішили піддатися спокусі, не полінуйтеся, перейдіть на другу сторону вулиці. Тут, у приміщенні І-го Медичного Факультету Карлового Університету багато літ пропрацював наш земляк, академік Іван Горбачевський. У фойє (вхід від вул. Катержінської) на меморіальній дошці напис: «Чесько-український учений, засновник чеської школи лікарської хімії, професор та ректор Іван Горбачевський». Працівники Інституту Біохімії вважають себе спадкоємцями славного вченого, переконані, що саме Горбачевський є genius loci їхнього закладу.
Наші празькі університети
До найяскравіших сторінок українського життя у Празі належить діяльність Українського Вільного Університету та Музею української визвольної боротьби (МУВБ). У міжвоєнні роки, за умов відсутності власної державності, українська інтелігенція зуміла створити у Празі потужні осередки формування національної еліти. Звичайно, це не було б можливо без активної і дієвої підтримки з боку тодішньої влади Чехословацької республіки, і, зокрема, президента Масарика. Це за його ініціативою у 1921 році на урядовому рівні було розроблено план, що передбачав створення наукових, культурницьких, освітніх установ, закладів і товариств для емігрантів з колишньої Російської імперії. Коли в підрадянській Україні сталінський режим безжалісно розправлявся з інтелігенцією, тут, у Празі, могли вільно творити найкращі українські літератори та митці, відомі як представники «Празької школи»: Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич, Наталія Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська.
Завдяки зусиллям українських політиків, діячів науки та культури восени 1921 року у Празі розпочав свою діяльність Український Вільний Університет. Серед викладачів цього Університету були такі визначні українські вчені та громадські діячі як Д. Антонович, Л. Білецький, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, С. Рудницький, С. Смаль-Стоцький та інші. У першому семестрі навчання було прийнято близько 700 слухачів, які, попри всі труднощі емігрантського життя, прагнули здобути вищу освіту. Діяла у Празі і українська друкарня, яка забезпечувала потреби громади у виданнях рідною мовою. У 1926 році кафедри українознавства були відкриті у Карловому університеті, завдяки чому студенти отримали змогу вивчати українську мову та літературу, історію України. У 1922 році створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах, а роком пізніше - Український педагогічний інститут М.Драгоманова.
На чужині поставало потужне українське інтелектуальне середовище, в якому виникла ідея створення Музею визвольної боротьби України, - першого українського історичного музею за кордоном, яку було реалізовано 1925 року. До створення цього безпрецедентного науково-культурного закладу були причетні як представники української еліти, так і тисячі простих людей - українських емігрантів, розпорошених по всьому світу. У ситуації, коли українські національно-визвольні змагання зазнали поразки, ці люди не втратили віри і готовності боротися за свої ідеї. До музею надходили експонати та архівні матеріали з цілої діаспори. Станом на 1948 рік фонди нараховували понад 1 млн. одиниць письмових документів, творів українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, тисячі рідкісних фотографій. Кошти на утримання музею та на придбання нового приміщення МУВБ надходили від українців з усіх країн Європи та з США.
Під час війни приміщення МВБУ було зруйновано вибухом бомби. Після травня 1945 року за вцілілими фондами музею почали полювати радянські спецслужби. Аби врятувати збірки, керівництво музею передало його майно у власність українським організаціям Америки, однак, цей крок не приніс бажаних результатів. Близько 40 тон матеріалів МВБУ було вивезено до Радянського Союзу. Лише невелика частка залишилася у Празі в Центральному державному архіві. До цього часу невідоме місцезнаходження цінних експонатів, захованих останнім директором МВБУ Симоном Наріжним перед ліквідацією музею у 1948 році.
У пошуках втраченого
Із закінченням Другої світової війни довелося припинити діяльність українських інституцій у Празі. Рятуючись від репресій, виїхали на Захід майже всі професори Українського Вільного Університету, Української Господарської Академії, Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова та Української академії пластичного мистецтва. Ті, котрі залишились у Чехословаччині, докладали усіх зусиль, аби зберегти українську науково-мистецьку спадщину.
Прикро, що у наш час не підкреслюється українська культурна присутність у Празі, що на місці забутих українських могил на Олшанському та інших цвинтарях з'являються свіжі поховання. Чи багато людей у Чехії та в Україні свідомі того, що до Другої світової війни у Празі діяло потужне гроно українських інтелектуалів: вчених, митців, громадських діячів? Очевидно, в обмеженому колі фахівців проводяться наукові конференції, готуються і виходять друком публікації, знову ж таки недоступні для широкого загалу. Тож не варто дивуватися, що у пересічного чеха українці асоціюються з чорноробами, до яких можна відчувати хіба співчуття або зневагу. Але що робиться для того, аби презентувати українсько-чеську наукову та культурну спадщину? Тут мені пригадуються екскурсійні групи з Ізраїлю, особливо молодіжні: у кожному європейському місті до їхнього маршруту входять місця, пов'язані з минулим єврейського народу, що нагадують про його культурну присутність на мапі Європи. А може настав час, аби наші науковці опустилися до рівня пересічного туриста, і в доступній та цікавій формі почали писати путівники Польщею, Чехією, Словаччиною, не забуваючи пом'янути місця, пов'язані з видатними постатями чи подіями української історії?
Іван Горбачевський
28. 05. 1854 - народився у селі Зарубинці під Тернополем
1877 - закінчив Медичний факультет Віденського університету
1882 - написав статтю про синтез сечової кислоти, які привели його до відкриття світового значення
1883 - став професором лікарської хімії Карлового Університету у Празі
1880-ті - засновує та очолює Інститут лікарської хімії та біології
1899 - дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка
1902 - ректор Карлового Університету
1917-1918 - перший міністр охорони здоров'я Австрії
1923 - очолює Український Вільний Університет у Празі
1924 - видав українською підручник «Органічна хемія»
1925 - член Всеукраїнської академії наук
24. 05. 1942 - помер у Празі
