Ролер і царівна Зденічка Перша

• Porohy 9-10.2013.pdf

Казка про Зденічку на ролері, або ж самокаті, належить до однієї з найпопулярніших серед чеських дітей. Написав її драматург, прозаїк, один з творців авангардного театру, актор Ян Веріх (Jan Werich) у 1960 році.

Він народився у Празі 1905 року у родині службовця. В гімназії «Кржеменова» подружився із Їржі Восковцем, і створив з ним дуже успішний творчий дует. У 1927-1938 роках вони співпрацювали зі «Звільненим театром» «(«Osvobozené divadlo»), доки він не був закритий 9 листопада 1938 року. Під час Другої світової війни працювали у США у чеській редакції радіо «Голос Америки». Після повернення до Чехословаччини дует вже не міг сатирично висловлюватися щодо політиків, тому Восковец повернувся до еміграції, але Веріх залишився. У 1963 році отримав звання «Народного артиста». Критики йому дорікають у лояльності більшовицькому режиму, однак у 1968 році він підписав петицію «2000 слів». У 1977 був змушений підписати «Антихартію». Працював у різних празьких театрах, керував Театром сатири (АВС). Начитував «Швейка», написав нарис про «Пана Тау», «Трьох ветеранів» та чимало пісень, знімав мультиплікаційні фільми. Помер у 1980 році, похований на Олшанському кладовищі у Празі, разом із Їржі Восковцем, якого перепоховали у Чехії після «Оксамитової революції».

На українську мову його твори наразі не перекладалися (принаймні, нам про це наразі нічого не відомо). Тому за це взялася молода перекладачка Олена Плішко. Вона народилася 18 травня 1988 року у Києві, а 2000 року переїхала до Чехії. Нині навчається у Карловому університеті, і, як сама зізнається, їй подобається читати, подорожувати, вивчати мови, знайомитися з представниками різних країн.

Водному маленькому королівстві жили мірошник і рибалка. Проживали біля річки, і постійно сперечалися, сварилися і навіть з'ясовували стосунки у суді. Вода була їм необхідна, щоб вижити, але, зрозуміло, використовували вони її по-різному. Одного дня рибалка говорив, що води в річці не вистачає, щоб задовольнити його потреби, а мірошник скиглив, що її дуже багато. Наступного дня вони казали те ж саме, лише навпаки. Впродовж усього часу горе-сусіди намагалися поділити воду в річці, вигадуючи один про одного різноманітні капості замість того, щоб працювати.

Суперечка між чоловіками щодо води в річці була розглянута на всіх судочинних рівнях, але остаточне рішення не було прийняте. Самому королю довелося втрутитися, щоб вирішити цю заплутану справу. Монарх був молодий, гарний і дуже розумний. Але у своєму особистому житті він був дуже самотній, тому що постійно мріяв зустріти дівчину, з якою йому було б цікаво спілкуватися. На жаль, розумних жінок на світі залишилося дуже мало, та й, щиро кажучи, як і розумних чоловіків.

Король почав розглядати справу і уважно вислухав обидві сторони, переглянув усі папки з документами і зрозумів, що вода в річці була лише приводом до суперечок. Справжньою причиною непорозумінь були злість, гордість, поверховість і дріб'язковість мірошника і рибалки, якими вони постійно псували своє власне життя і життя оточуючих. У короля промайнула думка, що ніхто по великому рахунку не заслуговує на покарання. Можливо, лише ті судді, які зробили з мухи слона при розгляді дрібного конфлікту.

Три королівські питання

Потім король звернувся до чоловіків: «Хочу задати вам три королівські питання, а коли почую на них відповіді, зможу об'єктивно прийняти рішення. Подумайте і скажіть: що може приносити найбільшу користь, що є найсолодшим у світі, і хто (чи що) є найбільшим ворогом людини?»

Мірошник був змушений відповідати першим. Спочатку він почухав потилицю, завмер на мить і попросив відкласти цю розмову на один день. «Добре, - погодився правитель, - буду чекати на Вас завтра опівдні у моєму палаці», - і відклав розгляд справи.

При цьому у правителя королівства сяйнула думка, що, можливо, вже настав час підвищити рівень освіченості серед простих людей.

Біля стін палацу на рибалку чекала його донька. Було їй шістнадцять, але розмірковувала не гірше, ніж сам мудрець Соломон. Дівчинка мала старовинне чеське ім'я - Зденічка. «Ну то що, татусю, як все пройшло?» - стурбовано запитала вона. «Не знаю, що тобі й казати, - пробубонів рибалка, - все буде відомо тільки завтра».

Чоловік розповів дівчинці, що саме відбувалося в палаці, а коли мова зайшла про питання, які вигадав король, приречено сказав: «Загадки нашого короля більш заплутані, ніж у арабських казках «Тисяча й одна ніч». Але, Зденічко, як звичайний чоловік, такий, як я, може їх відгадати? Боюсь навіть уявити, як завтра буду ганьбитися перед його величністю. «Але питання, на мій погляд, дуже прості, - усміхнено сказала Зденічка, - усе ясно, як білий день. Нічого не буває кращим, коли люди допомагають один одному в біді. Найсолодшим є сон людини, яка ні в чому не завинила, а найбільшим ворогом кожного з нас є дурість! Вже вечоріє, час повертатися додому, матуся вже приготувала вечерю і чекає, коли ми повернемося. Не можна втрачати надію, усе обов'язково для нас добре вирішиться!»

Їж свій мед!

Наступного дня, рівно опівдні, король з'явився в залі, в якому відбувався розгляд різних судових справ. Ясна річ, що людина, яка займає таку високу посаду, мусить завжди приходити вчасно, щоб виконувати свої обов'язки. «Ну що, сьогодні вже зможете відповісти на мої питання?» - запитав король і дав знак мірошнику відповідати першим.

Той вклонився і почав говорити: «Найбільше користі я бачу у зберіганні всього, що має людина, під замком. Найсолодшим у світі є мій дванадцятилітній мед. А найбільшим ворогом людини можуть бути, на

мій погляд, податки». Обличчя мірошника нервово посмикувалося, коли він відповідав на питання короля.

Потім настав час звітувати рибалці: «Я вважаю, що найсолодшим є сон людини, яка ні в чому не завинила. Найбільшу користь приносить те, коли люди допомагають один одному в біді. А найбільшим ворогом людини, на мою думку, є дурість».

Король подивився на них і сказав: «А я вважаю, що ти, мірошнику, дурень! А ти, - продовжував монарх, - риболове, з кимсь радився замість того, щоб подумати і відповісти самостійно». І наказав король мірошнику сидіти у своєму млині, а вийти тільки після того, як з'їсть цілу діжку свого найсолодшого на світі меду, та ще заборонив заїдати його хлібом, і вигнав його з палацу.

Яйця і просо

А рибалка до хати не мусив поспішати. Як тільки король залишився з ним наодинці, сказав: «І все ж таки я хочу знати, з ким ти радився». Рибалка навіть не збирався брехати королю. Зізнався в тому, що йому допомагала його рідна донька Зденічка. «Твоя донька - дуже розумна», - визнав правитель. «Найрозумніша дитина на світі!», - з гордістю відповів рибалка. «Ходімо зі мною», - наказав король. Попрямували до льоху. Там монарх знайшов десять курячих яєць, віддав їх рибалці, і сказав: «Передай яйця доньці і накажи, щоб мені з них приготувала десять запечених курчат, які я хочу отримати наступного дня».

Коли рибалка повернувся додому, його жінка і донька вже знали, що сталося. Плітки у королівстві виникали швидше, ніж гриби після дощу. На наказ короля рибалка тільки безнадійно зітхнув: «Боюся, що діла не буде!» Але Зденічка знала, що робити. Спочатку вона знайшла мішечок, потім поклала туди трішки проса. «Передай мішечок королю і накажи, щоб він одразу посіяв просо, аби воно за ніч встигло дозріти. Ну, щоб було чим годувати курчата, - сказала Зденічка, і випхала рибалку на вулицю.

Вигадки Зденічки підняли настрій королю, в якого на обличчі з'явилась щира посмішка. «Повинен визнати, що твоя донька й справді - дуже розумна, - заявив король, - а вона приваблива дівчина?» «Її краса є безмежна. Моя Зденічка гарна, як зірка на небі, як квітка на полонині, як...» «Добре, а скільки їй років?» - продовжував зацікавлено король. «Нещодавно відсвяткувала свій шістнадцятий день народження». «Тоді я хочу з нею познайомитися. Перекажи їй, щоб прийшла до мене завтра. Тільки повинна приїхати-не приїхати, вбрана-не вбрана, взута-невзута, розчесана-нерозчесана, а ще скажи, щоб принесла з собою подарунок-не подарунок... Будеш пам'ятати мої вимоги?»

По дорозі додому рибалка повторював слова короля, а тому майже нічого не забув. Дружина рибалки тільки сумно схилила голову набік, коли почула завдання короля. «Вбрана і не вбрана, приїхати і не приїхати, взута і не взута, принести з собою подарунок і не подарунок... Боже правий, чоловіче, ти нічого не переплутав? «Здається, що ні. Аааа, ще причесана й непричесана»!

Вбрана-невбрана, причесана-непричесана...

Зденічка по-філософськи склала руки, зморщила чоло і декілька разів повторила вимоги короля. Потім сказала: «Татусю, злови мені, будь-ласка, пташку». «Чому ж ні, звісно, зловлю». «Матусю, а ти можеш пошити мені сукню, використавши лише стару риболовну сітку?» «Звісно можу, донечко». «Чудово! Татусю, йди на полювання за пташкою і посади її потім у коробочку. А ти, матусю, починай шити красиву сукню, використовуючи лише риболовну сітку. Але спробуй зробити щось дуже-дуже гарне, щоб король аж впав зі свого престолу, коли мене побачить!»

Рибалка пішов за пташкою, його дружина знайшла стару риболовну сітку і почала шити, а Зденічка тим часом попрямувала до льоху. Там вона відкрутила одне коліщатко від нової тачки, а друге від старої, потім знайшла дощечку, яка не була широкою і не була вузькою, не була довгою і не була короткою. Потім на ту дощечку з протилежних сторін майстерно встановила коліщатка. Замість керма причепила роздвоєну гілку, праву ногу поставила на цей саморобний засіб пересування, лівою відштовхувалась і ганяла туди-сюди по подвір'ї.

Спостерігаючи за Зденічкою з вікна, мати стала голосити, чи не з'їхала її донька з глузду. «Але ж як інакше могла б приїхати-не приїхати, матусю? Коліщатка мене везуть, але при цьому іншою ногою я відштовхуюсь від землі. Пересуваюся по землі, але не йду і не їду!» І разом радісно розсміялися.

Через годину повернувся голова родини з коробочкою, в якій вже сидів великий голуб. Мати Зденічки працювала над пошиттям сукні всю ніч. Зденічка прокинулася дуже рано, щоб піти до річки й викупатися. На лівій стороні заплела собі косу, а на правій - волосся розпустила. Вдягла свою найкращу сорочку і сукню з дірявої риболовної сітки, яку для неї створила мама. На праву ніжку взула туфельку, ліву залишила босою. Коробочку з горобцем Зденічка загорнула у стрічку, розпрощалася з батьками, які побажали їй удачі, і поїхала на саморобному ролері на зустріч з королем. Однією ногою, яка була боса, стояла на самокаті, іншою, на якій був чобіток, відштовхувалася від землі. Зденічка виглядала досить незвичайно, тому дорогою до палацу встигла привернути увагу всіх місцевих роззяв.

Чарівні ямочки

Охоронці не збиралися впускати дівчину, але вона, ні на кого не зважаючи, дуже швидко опинилася у стінах палацу, проїхалася всіма залами, а коли нарешті знайшла короля, вправно загальмувала і зупинилася біля нього. «А ось і я, Ваша величносте, - сміливо сказала Зденічка. - Вбрана - не вбрана, розчесана - не розчесана, приїхала - не приїхала, взута - не взута, прийшла - не прийшла до Вас у гості. А ще, ось, принесла Вам подарунок - не подарунок», - і віддала королю коробочку. Король прийняв подарунок, зняв урочисту стрічку, відкрив, а звідти - випурхнув голуб.

Король посміхнувся і почав оглядати Зденічку з ніг до голови. Більше всього його увагу привертали ямочки на її рожевих щічках. Були дуже помітні, саме коли вона посміхалася. «Квітка полонини» - тільки й дивувався молодий, самотній і дуже розумний король. І без зайвих зволікань наказав запрягти позолочену карету, і попрямував з дівчиною до її батьків.

Кучеру правитель наказав їхати в об'їзд, тому що хотів ще трохи поспілкуватися із дівчиною наодинці. Коли приїхали до хати рибалки, на вулиці вже була темна ніч. Тільки місяць високо висів на небі і, неначе посміхався, спостерігаючи за всім, що відбувалося. Батьки Зденічки вже спали десятим сном. Але король їх розбудив, і попросив благословення на шлюб з їхньою донькою.

Весільні святкування тривали три дні, а як тільки король залишився разом зі своєю дружиною наодинці, сказав їй: «Я одружився з тобою тому, що ти найчарівніша і найрозумніша на світі дівчина. І щоб наші з тобою стосунки, любов і взаєморозуміння існували вічно, присягай мені, що ніколи не будеш лізти в мої королівські справи. Добре?» «Добре», - пообіцяла Зденічка, а коли посміхнулася, чарівні ямочки з'явилися на її обличчі. Відтоді король і Зденічка були дуже щасливі у шлюбі.

Коропи на деревах

За півроку настав день блаженної Туберози, й відбувався традиційний ярмарок в місті-резиденції короля. З усіх куточків з'їхалися люди дивних професій: комедіанти, еквілібристи, склярі, ткачі, картярі, а ще і продавці коней. Всім кортіло поба

чити першу пані королівства. Людей було так багато, що заночувати зовсім не було де, тому лягали просто під відкритим небом. Під мостом неподалік один від одного спали два чоловіки, які займалися продажем коней. Тільки один з них продавав коней, а інший - меринів. Вночі якась кобила привела на світ лоша. У метушні, яка раптом виникла, малеча загубилася, а вранці всі побачили, що вона спить неподалік від мерина.

Продавець меринів одразу почав кричати, що лоша є його власністю. Продавець кобил, навпаки, обґрунтовано заявляв, що новонароджене лоша належить йому, тому що кобила, яка привела його на світ, є його власністю. Конюхи голосно сварилися, були дуже язикаті, а прості люди неподалік тільки сміялися. Всі охочі підливали масла до вогню, захищаючи спочатку одного, а за мить вже іншого. Довели чоловіків до того, що вони понаставали ножі один на одного. Охоронці порядку були змушені втрутитися, розтягнувши агресивних конюхів до різних боків.

Всі непорозуміння, які виникали під час щорічної ярмарки, розглядав правитель, тому випадок з конюхами не став винятком. Король почувався стомленим, знесиленим. Він хотів нашвидкуруч розглянути конфлікт, а тому заявив: «Загальновідомо, що новонароджене лоша ніколи не відходить від своїх батьків. Конюхи знайшли лоша біля мерина, це значить, що мерин привів на світ малечу, яка йому належить». Але вирішувати вже було нічого, бо лоша хтось нахабно викрав.

Конюх, який втратив лоша і несправедливо програв у суперечці, дуже сильно розлютився. Він ходив туди-сюди королівським парком і молотив руками повітря. Зденічка випадково це побачила з вікна, і підійшла запитати, що відбувається. Конюх одразу розповів їй, як сильно його образило рішення короля. «Рішення нашого правителя суперечить здоровому глузду!» - закричав конюх, і ще більше почав розмахувати кулаками в повітрі. Зденічка була змушена з ним погодитися. Але майже нічого не могла вдіяти, тому що колись заприсяглася перед правителем не лізти в його королівські справи.

Але їй спало на думку дещо порадити конюху. Вона сказала, щоб він гуляв туди-сюди королівським парком, тримаючи в руках лук і стріли, і постійно заглядаючи до гілок дерев. При зустрічі з королем конюх повинен був пояснити, що лише шукає гілку, на якій коропи зробили собі гніздо, бо вони відлетіли з його ставка, і що не хоче, щоб його риба відклала всю свою ікру на гілках дерев у лісі. А якщо би король почав сміятися, то хай скаже, що коропи відкладають ікру на гілках дерев відтоді, відколи мерини приводять на світ лошат. А ще Зденічка попросила, щоб конюх не зізнавався про цю її пораду...

Конюх зробив все, що порадила йому Зденічка. Взяв до рук лук і стріли, й пішов до парку, уважно вдивляючись в гілки дерев. Невдовзі підійшов король і запитав у конюха, що він шукає. Чоловік відповів, що шукає коропів, які вилетіли з його ставка. Король розлютився і закричав: «Ти що, втратив розум? Скажи мені, відколи це коропи відкладають свою ікру на гілках дерев?» «З того часу, відколи мерини приводять на світ лошат, Ваша величносте!»

Король почав розуміти, у чому справа. «Це тобі моя дружина порадила так поводитися?» Конюх заперечував. «Не бреши, впізнаю її аргументи», - спочатку дуже довго кричав монарх, а потім почав погрожувати конюху ув'язненням, вибивши з нього зізнання.

Король в килимі

Король повернувся додому і повідомив слугам, що хоче зробити урочисту вечерю з музикою і танцями. А ще наказав переказати своїй дружині, щоб вона вдягла свою найкращу сукню і зустрілася з ним в залі урочистостей. Коли Зденічка прийшла до чоловіка, виглядаючи неперевершено, король сидів на престолі з короною на голові, з жезлом у руці - мав на собі усі атрибути своєї влади. Він наказав своїй дружині стати навколішки. Звернувся до неї з такими словами: «Ніколи не хотів розмовляти з тобою як твій правитель чи монарх. Але сьогодні я це зроблю. Ти знаєш, що я завжди бажав нам з тобою щастя і сподівався, що тільки смерть нас розлучить. Але ти порушила свою обіцянку. Мені дуже шкода, але сьогоднішня вечеря буде для нас з тобою останньою. Я відправляю тебе до твоєї рідної хати, повертайся туди, звідки я забрав тебе. Я кохаю тебе, як і раніше. Візьми собі щось наймиліше на пам'ять з палацу і йди своєю дорогою!» - під кінець король вже ледве стримувався від сліз.

Урочиста вечеря була чудова. Усім присутнім було весело, пари танцювали, а безтурботний гомін долітав крізь відкриті вікна до королівського парку. Аж раптом король підвівся, задзеленькотів ложечкою об скляночку, і оголосив про своє рішення вигнати Зденічку з палацу. Коли король закінчив говорити, дехто з дворян намагався продовжити свято, але це вже було неможливо.

Зденічку обожнювали всі без винятку, й похмурий настрій розповсюдився дуже швидко. Музика почала вщухати, всі були пригнічені. Гості прощалися і поверталися додому. За урочистим столом залишились сидіти тільки король і Зденічка. Король так сильно сп'янів, що не зміг би навіть полічити до п'яти. Перед своєю промовою для хоробрості він перехилив кілька склянок вина, а після з горя пив усе, що потрапляло під руку. Коли Зденічка помітила, що король вже ледь тримається на своєму стільці, обережно повалила його на підлогу і загорнула до килиму, слугам сказала, що бере цей килим як наймиліший із собою. І повернулася в кареті тієї ж ночі до рідної хати.

Коронація Зденічки

Наступного дня король прокинувся рівно опівдні. Він лежав у звичайному ліжку, в маленькій кімнаті, через відчинене вікно можна було побачити чорнобривці з трояндами і почути чудове щебетання пташок. Він був дуже наляканий і думав, що його хтось викрав, але несподівано увійшла Зденічка у звичайнісінькому селянському одязі, тримаючи в руці підніс, на якому була біла кава, мед і свіжа випічка. «Де я?» - налякано запитав король. «Та ж у моїй рідній хаті», - спокійно відповідала Зденічка. «І що я тут загубив?» «Ти - мій законний чоловік. І ти сам казав, що я можу взяти з собою те, що є для мене найважливіше. Я не можу жити без тебе, тому я вибрала тебе!» - сказала Зденічка, посміхнулася і спокусливі ямочки з'явилися на її щічках.

Потім було гучне і славне повернення короля зі Зденічкою до палацу. Цього разу було справжнє свято! Король відмовився від престолу на користь своєї дружини. Він вирішив, що буде виконувати обов'язки принца й чоловіка королеви, бо це - легше, а правити буде його мудра дружина.

Перед коронацією відбувалася зустріч шляхетних мешканців з усіх куточків королівства. «Ім'я «Зденічка» суперечить традиційній королівській номенклатурі, і треба, щоб вона підібрала собі якесь шляхетне ім'я», - вирішила з усією скромністю шляхта. Зденічка прислухалася. На честь саморобного ролеру, на якому вона їхала за своїм щастям, придумала собі нове ім'я - царівна Зденічка ролерка Перша. Все одно, коли вийшла на вулицю із собору з короною на голові, люди скандували: «Хай живе наша Зденічка!»

*** Міжтекстові підзаголовки, коректура - ред. «Порогів»

• Porohy 9-10.2013.pdf