Пані Павліна Беноні - легендa української громади у Чехії
Згадка про жінку, котра вміла розгадувати сни...
Пані Павліна Беноні заслужено вважається легендою української громади у Чехії. Народившись поблизу Чорткова на Тернопільщині у 1923 році минулого століття, пані Беноні добре пам'ятає жертв Голодомору, які тікали через радянський кордон на Захід.
Згодом за свої зв'язки з УПА була жорстоко репресована, сталінський режим "подарував" їй десять років табору у казахстанському Балхаші, але не зламав.
Пані Беноні залишилась свідомою українкою, хоча проживала в Абхазії.
У 1992 році перебралася із сином до Праги, і не оминає практично жодної акції української громади.
Для нашого часопису публіцист та політв'язень пані Беноні написала віршований спомин про ці часи...
У таборi
Минає довгих сім літ.
Тюрем, етапів, знущань та каторжних робіт.
Це було вже в пустелях Казахстану,
В таборі спец посиленого режиму.
За п'ять метрів високою стіною,
За колючими дротами, стерегли нас
Злі конвої і зі злими псами.
В знущаннях і зневагах, взимку на холоді
Влітку на спеці і завжди - у голоді
Будували ворогові заводи, міста
Там гинула наша молодість,
Пропадали наші молоді літа.
В зоні в'язень-скульптор "на заказ"
Погруддя "вождю" Сталіну зліпив враз.
І як на сміх! В чоловічій зоні
На високім постаменті стоїть"вор в законі"!
Щоби в'язні пам'ятали, хто є голова Гулагів.
Він - найбільший маг із магів
Найбагатший він магнат і жорстокий обер-кат.
На нарах сниться віщий сон:
Вже на світі п'ятдесят третій рік іде.
Як приснився мені диво-сон: сниться,
Що всі в'язні як кожен день стоять на розводі...
Це така велика клітка з колючого дроту,
До якої заганяють і звідкіля
Розбирають рабів і в'язнів на роботу.
Враз сильний вітер піднявся,
"Вождя" голову зриває і високо підіймає...
В жаху в'язні стоять коло брами,
Страшна голова кружляє над нами.
Другий раз вітер зірвав
Тяжку браму розламав.
Всіх бідних в'язнів степом розігнав.
Третій раз вітер подув
Тяжку голову вщерть розбив.
І розніс по степу, не лишилось і сліду...
Прокинулась я вся в поті:
Все розкажу на роботі...
Нашій теті Литвинючці*
Буде рада такій штучці.
На роботі тій тітці сон розказала,
Тітка на мене накричала:
Ти дивися! Тож мовчи,
Таке нікому не кажи.
Бо ще можуть як облуду
Повести тебе до суду...
А там зроблять таку гранду,
Що тобі за пропаганду ще десятку додадуть.
Сон здійснився.
Та недовго прийшлося ждати.
Почався мій сон ся сповняти.
Перший вітер зірвав і сатрапа з життя взяв.
До нас та вістка, що катюги - вже нема
У день так званого жіночого рівноправ'я.
Там, в столиці, у Москві
З почестями антихриста хоронили,
Що аж людей подавили, так плакало КДБ...
Нам, у зоні, ніби посвітило -
Перемін дуже ся хтіло,
Та у літній один день
Нас зігнали всіх людей,
І читали нам наказ:
Що є амністія, та не для нас...
Для бандитів і злодіїв воля буде, -
Бо ж вони -"савєтскіє" люде.
Але і до нас другого вітру подуло,
Щоби нас вже тут не було...
Із малолітніх зачали
Бо ті вже свій термін кінчали.
Інвалідів випускали, бо з них користі немає...
А решта: як кому довелось.
І до кінця терміну терпіти прийшлось.
А з великими термінами
До мордовських таборів загнали,
Щоб там свій вік в неволі коротали.
Третій вітер таку вість,
Вже на висилці приніс.
Товариш Федор на обід спішив, -
Мені на роботу нову газету доручив:
"На, почитай вже нині
Що там твориться у Кремлі
Микита той Хрущов,
Що тепер до влади прийшов
І сміливості набрав, із великої трибуни
Сталіну культ особистості читав.
Наказав геть всі пам'ятники зняти
І всі сталінські пам'ятники поміняти".
Народ з охотою наказ виповняв,
Пам'ятники поскидав, тут же назви
поміняв.
Лиш в Балхашській зоні опустили -
Стоїть пам'ятник єдиний.
Понад ним вороння кряче,
Наче по жертвах його плаче...
Такий-то сон мені приснився.
Слава Богу, що здійснився...
*Жінка, котра вміла розгадувати сни - П.Б.
