Ľviv чи Lvov – ось де питання

Чеські форми наших географічних назв: боротьба з русифікацією чи «чіпляння за слова»?

Текст: Олекса ЛІВІНСЬКИЙ

Нещодавно у одному із Інтернет-форумів, присвяченому життю українців у Чехії, розгорілася жвава дискусія. Увагу привернула передача ЧТ «Об'єктив», де кореспондент Мирослав Карась 3 жовтня 2010 року розповідав про культурні пам'ятки міста Львів. Однак не суть самої передачі привернула увагу, поява якої в ефірі ЧТ заслуговує на подяку і добру оцінку. Ініціаторам дискусії не сподобалася форма: у назві фігурувало слово «Lvov».

«Гарно, знову комуністичні назви! Чеською треба казати Ľviv, a не Lvov! Українські назви перекладаються на чеську з української мови, а не з російської! Стоп стереотипам!», - як то кажуть, «із піною» доводила одна із дискутуючих. І додала, що вона написала у Академію Наук ЧР, звідки нібито отримала відповідь, що вчені підтвердили саме таку позицію. А хто її не визнає, той нібито ставить під сумнів саму самостійність України!

Географічна русифікація
Дискусії зі знайомими чехами на тему географічних назв у мене виникають часто. Скажімо, чеські туристичні фірми часто вперто не хочуть вживати сучасної назви закарпатського райцентру Міжгір'я (раніше Волове), переважно використовуючи русифікований варіант Меžgorje чи Mežhorje замість природнішого Mižhirja або богемізованого Mezihoří. Те саме із іншими населеними пунктами: Rachov, Ťačev, Vinogradovo тощо. Вряд чи вони пишуть так навмисне: авторам різних брошур чи гідам не приходить до голови змінювати ще «радянські» назви. А сказати - нікому, бо й самим українцям часто «до лампочки», як називають іноземці їхні міста. І нових туристичних путівників українці не випускають. А якщо й випускають, то малим тиражем, і кирилицею, яка -надцятилітнім чехам здається мало не арабською в'язю.

Багато українських власних назв прийшли у чеську через російську: Charkov, Krivoj Rog, Dněpropetrovsk, Rovno, Černigov, річка Dněstr... Слову Kyjev «пощастило» більше: до української його наблизило використання твердої літери «y» (ігрек, звучить як «и»). Запоріжжя чехи богемізували у Záporoží, Чернівці - у Černovice, а ось менш відоме (тут) місто Миколаїв так і називають - Mykolajiv, так само поступово «вживається» Ternopil. Однак від того, що особливо «ріже вуха» - слова Lvov - чехи вперто відмовитися не бажають. Чому? Чи мають на це право? Чому не вживають Ľviv?
Де знаходяться Сакартвело і Кодань?

Якщо слідувати залізобетонній логіці, що іншомовні назви мають бути обов'язково такими, як в оригіналі, то чеське Bělěhrad чи українське Белград мають зникнути, натомість з'явитися має Београд. Бо саме так кажуть серби. Має зникнути Відень, з'явитися Віен. Ніякої Грузії - тільки Сакартвeло, ніякої Вірменії - тільки Гайастан! Албанців маємо називати «народ штіптар», а греків - лише елліни. І Бухарест неправильно, а Букурешті! Ніякий не Кишинів, а Кішінеоу. На Хорватію казати лише Грватска, на Литву - Лієтува. Взагалі забути слово Угорщина - лише Модьорорсаґ! Словаччина також має були лише Словенско! Яка Німеччина, коли Дойчланд? Яка Австрія чи Rakousko, коли Истеррайх? І чому це чехи на «Ельбу» кажуть «Лаба»? Вимогу перейти саме на такі терміни, бо вони відповідають самоназвам, чехи сприйняли б, у кращому разі, як жарт. Та й українці також.

У чеській мові чимало власних назв на чужі міста: Драждяни (Дрезден), Мніхов (Мюнхен), Цахи (Аахен), Норімберк (Нюрнберг), Ліпско (Лейпциг), Поступім (Потсдам), Колін над Ринем (Кельн), Лінец (Лінц). Але й не бракує власних назв щодо віддалених міст: Солунь (Салоніки), Ржім (Рим), Паржіж (Париж), Лондин (Лондон), Кодань (Копенгаген), Терст (Трієст), Капске Мнєсто (Кейптаун). Далеко не кожен іноземець без словника одразу розбереться, про яке саме зарубіжне місто йдеться, але ні німці, ні французи, ні греки не вимагають від чехів перейменувати їх «мовою оригіналу». У чеській мові склалися усталені норми, так звані узуси, і якось ніхто не ставить під сумнів це бажання чехів називати ці географічні поняття на свій лад.

У нас - Перемишль, у них - Lvov?
Українці також мають свої назви чужоземних міст. Частіше всього йдеться про місцевості із нашою нацменшиною: Пряшів, а не Прешов, Міжлабірці, а не Медзілаборце, Ряшів, а не Жешув, Перемишль, а не Пшемишль, Марамороський Сигіт, а не Сігету-Мармацієй тощо. Вже майже забуті назви Доброчин і Галич, якими ми називали колись Дебрецен і Галац. Однак є й винятки перебудовування на наш лад назв столиць (Братислава, а не Братіслава, Париж, а не Парі, Мадрид, а не Мадрід) чи держав - Чилі, а не Чілі, Аргентина, а не Аргентіна. Ніхто, окрім кількох уїдливих буквоїдів, за це до нас не прискіпається. Слово Гельсінкі стало більш подібним до фінського оригіналу, українці практично відмовилися від кальки з російської - Хельсінкі.

Тому на користь формі Lvov є й інші, цілком граматичні аргументи. Як свідчить перекладач, аспірант україністики ФФ Карлового університету Олексій Севрук, ««о» в закритому складі змінюється лише в українській мові та деяких балканських діалектах. У чеській мові воно лишається. Прихильники назви Lviv аргументують політкоректним дотримуванням українського правопису. Але літера «і» присутня лише в називному та знахідному відмінку. У решті парадигми є літера «о» - наприклад, «у Львові»». Його колега Мирослав Оттоманський додає: «Це не таке просте питання. Палата судових перекладачів ЧР готується обговорити цю тему у червні на спеціальному семінарі. Я - «за» українізовані назви міст, на зразок Ivano-Frankivsk.

 Та слова типу Lviv, Černihiv зовсім неможливо буде відмінювати, бо звичайний чех одразу змінюватиме «Lvivu», а це - неграмотно і дивно. Перекладачі мають домовитися, як діяти. Та сталі вирази (узуси) також не живучі. Хто б сьогодні їхав до «Штирскего Градце»? А це ж ніщо інше, як австрійський Грац. До Вратіславу їздять лише поодинокі шанувальники чеської історії, всі інші - у польський Вроцлав. Хто знає, може й через декілька років нікому не прийде в голову сказати Lvov, буде лише Lviv».

Може, тоді українці дискутуватимуть, нарешті, про суть чеського репортажу зі Львова, а не «чіплятимуться до букви» у його назві? Головне, щоб ведучий ненароком не вимовив: «Jsem ve Ľvivu», бо це вже «різатиме вухо» не лише чехам, а самим українцям.

"Пороги" № 7/2011.