24 жовтня – Мокоша, Бабина П'ятниця, Осінні Баби
Україна - Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра
Україна - Рідна Земля, Рідна Мова, Рідна Віра
24 жовтня – Мокоша, Бабина П'ятниця, Осінні Баби
Мокоша (Макош, Мокша). Богиня, пов'язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили, достатку, покровителькою полів та домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів, то Мокоша вважалась і Богинею Долі. Мовознавці вважають, що її ім’я дослівно означає “Матір долі” (пор.: ст.сл. къшь, кощь – жереб, доля, удача). Тому Мокошу можна вважати тотожною грецькій Тихе і римській Фортуні. Атрибутами цих Богинь був ріг достатку. З таким же рогом постать Мокоші зображена на статуї Збруцького Світовида. Мокоша була єдиною представницею жіночих Божеств у пантеоні князя Володимира.
Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників, пучків вовни (прядива). Мокоша вірогідно була близькою до Рожаниць (Дів Життя) – покровителькою пологів, захисницею породіль. Тому віра й поклоніння Мокоші затрималися найдовше серед жінок: навіть у XVI ст. попи зобов'язані були на сповіді запитати жінку, “чи не ходила до Мокоші?”. На Новгородщині культ Мокоші зберігався аж до XIX ст.
У Києві до Мокоші на Старокиївську гору (пантеон Володимира) приходили поклонятися жриці, ворожки, знахарки. Хоч вона була покровителькою жіноцтва, проте вшановували її всі, тому й увів Володимир її до свого пантеону. Згідно з переказами, саме Мокоша пряде нитку життя, тому вона вважається ще й покровителькою пряль. Ще однією функцією Мокоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це й знайшло свій вияв у імені Богині. Деякі дослідники вважають, що воно походить від мокрий, мокнути.
Походження Мокоші дуже давнє: як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільської доби. В образі Мокоші бачимо відгомін стародавнього культу Великої Богині-Матері. Її зображення, значною мірою стилізовані, дійшли до нас переважно на рушниках: Богиня стоїть під відкритим куполом святилища з піднятими вгору руками (поза Оранти), на голові має рогату шапку. Обабіч Мокоші – два вершники на конях. На деяких вишивках під кіньми зображені свастики (прадавні символи щастя), іноді головний убір Богині нагадує квітучий кущ. Статуетки скіфських богинь (VII ст. до н. ч.) нагадують позу Мокоші та Оранти з піднятими вгору руками, як під час моління. Вірогідно і в Київській Софії ранні християни бачили свою правічну Богиню з піднесеними до неба руками. Вірогідно, Мокоша походить від ще давнішого культу води – Богині Дани. Християни не могли забути свою давню Богиню і ще довгий час вшановували її в образі “святої Параскеви” (П’ятниці).
День Мокоші, яка є покровителькою здоров’я родини, цілителькою, берегинею домашнього вогнища. Зображення Богині Мокоші на рушниках свідчить про те, що вона є матір’ю живучої сили як в людини, так і в Природі: її голову прикрашає вінок з пишних квітів, руки підняті до Сонця, а вершники на конях обабіч Богині, символізують вічний рух життя (в деяких вишивках коні прикрашені зображеннями Сварги, що символізують безкінечність Часу – обертання Кола Сварожого).
Мокоша також є покровителькою земельних володінь роду, тому на межових стовпах чіпляють рушники з її зображенням. До цих пам’ятних знаків приносять пожертви Богині: букетики квітів, трав, барвінку, калини, колосків, перевитих стрічками, кольоровими нитками чи прядивом, адже Мокоша опікується жіночим рукоділлям (прядінням, тканням, шиттям та вишиванням), що також є символом людської долі. Таке жертвопринесення має означати моління до Богині, щоб нитка життя жінки та членів її родини не переривалася.
Оскільки Мокоша є опікункою жінок і сім’ї, то й дівчата вимолюють у неї добрих женихів. Через те, що днем Мокоші, як і давніх Богинь Лади, Дани, Прії, є п’ятниця, християни почали плутати “святу Параскеву” зі слов’янськими Богинями (бо грецьке “параскева” означає п’ятниця), а пізніше її почали ще й ототожнювати з Покровою. Так з’явилася й плутанина в молитвах, коли замість “Матінко Покровонько, покрий мою головоньку”, стали казати: “Матінко Параскева-П’ятниця, покрий мою головоньку” (записано Афанасьевим і Пертушевичем). Християнська церква впродовж тисячоліття намагалася знищити ці п’ятницькі звичаї, бо вони мають чисто язичницьке походження й характер. У Стоглаві язичницькі звичаї (заборони щодо прядіння, шиття, копання землі) називаються “богомерзькими прельщеніями бісовськими”. Патріарх константинопольський у своїй окружній грамоті 1589 року забороняв святкувати п’ятницю на рівні з неділею. Та, незважаючи на те, віра в святість П’ятниці (Мокоші, Дани, Прії) лишилась сильною й досі серед українського жіноцтва.
Покровителька жінок, роду та немовлят. Її свято завжди в п’ятницю. Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво – щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя. Суворі заборони цього дня – не шити, не різати, не працювати з нитками, прядивом, веретеном тощо. Згадуються всі Богині – Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати Слава, Жива. Освячують квіти, які протягом року використовують в лікуванні. Завжди святкується в п’ятницю.
/Галина Лозко "Коло Свароже: відродження традицій". – К.: Укр.письменник, 2005. – 222 с./
