18-20 травня 1944 року за наказом з Москви кримськотатарське населення Криму депортували.

Це примусове виселення кримських татар, яких радянська влада звинуватила у співпраці з нацистами, стало однією з найбільш швидко проведених депортацій у світовій історії.
Основна фаза насильницького переселення відбулася протягом неповних трьох діб, розпочавшись на світанку 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня.
За даними Національного руху кримських татар, загалом з Криму депортували 238,5 тисяч осіб, з яких 205,9 тисяч, тобто 86,4 % становили жінки та діти.
Для цього НКВД залучила понад 32 тисячі бійців.
Службовці НКВД заходили у кримськотатарські домівки та оголошували господарям, що через зраду батьківщині їх виселяють з Криму.
Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна родина мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак насправді дозволяли забрати значно менше, а іноді - взагалі нічого.
Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів із щільно зачиненими товарними вагонами, переповненими людьми.
Під час переїзду загинуло близько восьми тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті - спрага і тиф.
Все майно, яке залишилося в Криму після кримських татар, держава привласнила собі.
Більшість кримських татар відправили до Узбекистану й сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили в Марійську АРСР, на Урал і в Костромську область Росії.
У перші роки заслання кримськотатарський народ втратив 46,2% від загальної чисельності.
Переважна більшість кримських татар була перевезена в так звані спецпоселення - оточені озброєною охороною, блокпостами й огороджені колючим дротом.
Приїжджі були дешевою робочою силою, їх використовували для роботи в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.
У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Ті, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення.
До 1957 року були заборонені будь-які публікації кримськотатарською. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар.
Цю національність також заборонили вказувати в паспорті.
Після виселення з півострова кримських татар, а також греків, болгар і німців, у червні 1945 року Крим перестав бути автономною республікою і став областю в складі РРФСР.
Радянська влада знищувала кримськотатарські пам'ятки, спалювала рукописи і книги. У мечетях відкривали кінотеатри та магазини.
Режим спецпоселення для кримських татар проіснував до епохи хрущовської десталінізації - другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом'якшив для них умови життя, але не став знімати звинувачення в державній зраді.
У 1950-1960 роки кримські татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах.
У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада розігнала мітинг.
Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав, проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їх повернення до Криму, діяла до 1989 року.
За чотири наступні роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР - 250 тисяч людей.
Повернення до Криму корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі.

Embassy of Ukraine in the Czech Republic