У полоні старих міфів (словацька преса про Степана Бандеру та бандерівців)

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1963883.html

Повстанці УПА під час рейду на території Словаччини, фото 1947 року з архівів СБУ

20.02.2010 Іван Гвать

Словаччина - Рішення Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України (посмертно) провідникові Організації українських націоналістів Степанові Бандері не обминула увагою також словацька преса. В колишній комуністичній Чехословаччині було видано чимало публікацій, які плекали міф про «українських фашистів» з-під стягу Української повстанської армії, називаючи їх бандерівцями. Тому цікаво глянути, що змінилося після того, як всевладдя комуністів припинилося також у Словаччині. Як трактують діяльність УПА словацькі ЗМІ нині? Чи переважає «традиційний» погляд, чи, може, помітним є новий, не пропагандистський підхід до «старих» подій?

Газета Sme від 21 січня поінформувала читачів про відкритого листа заступника голови націоналістичної Словацької національної партії (SNS) Анни Белоусової, адресованого міністрові закордонних справ Словаччини Міланові Лайчаку з закликом реагувати на події в Україні, наприклад, викликати до себе посла України в Словаччині, а також звернутися до Ради Європи та Європейського парламенту.

Белоусова заявила, що вона «глибоко обурена» актом Президента Ющенка, оскільки, за її словами, «бандерівці стоять за знищенням євреїв, поляків, чехів та словаків».

«Звання (присвоєне Бандері) є образою і плювком в обличчя Словаччині та словакам», - заявила словацький політик Анна Белоусова, заступник голови Словацької національної партії (SNS).

Варто нагадати, що серед керівних осіб цієї партії часто лунають ксенофобські висловлювання на адресу циган та угорської національної меншини в Словаччині. А торік у січні голова SNS Ян Слота всю вину за газову кризу безцеремонно й однозначно поклав на Україну.

Партія словацьких націоналістів позитивно оцінює створення з ласки Гітлера в березні 1939 року Словацької держави, в якій під час війни з ініціативи керівництва держави відбувалися масові депортації словацьких євреїв до нацистських концтаборів на території окупованої Польщі.

Іншого змісту є стаття «Спогади про наїзди бандерівців ще не зникли», опублікована в братиславській газеті Pravda 30 січня. Автор привертає увагу читача до трагічних подій у північно-східній Словаччини неподалік українського кордону, де в селах Збой, Нова Седліца, Колбасов у грудні 1945 року було замордовано одинадцять євреїв та кілька членів компартії Чехословаччини.

Тодішня комуністична історіографія країни аж до 1989 року включно приписувала ці злочини підрозділам УПА, що проникали на ці терени Словаччини з Польщі та Закарпатської України. Щоправда, доказів для такого звинувачення ніколи не було знайдено, а вся документація розслідування цієї трагедії органами безпеки Чехословацької Республіки загадково зникла, й досі її не знайшли.

Чеським і словацьким комуністам, які віддано керувалися гаслом «Радянський Союз - наш зразок», потрібен був міф про звірства саме «українських фашистів», тобто бійців УПА на Словаччині.

Один із авторів словацької «бандеріади» Богуш Хньоупек, який мав доступ до архівів, 1989 року в книзі Banderovci прямо писав: «хоч і ніколи не знайдено доказів, я мав підозри, що вбивства в Новоселиці, Уличу і Колбасові мали на совісті горлорізи» з сотні УПА. (Це нагадує прислів'я, яке склав народ: як щось тобі привиджується - то хрестись!)

Нові факти про трагічні події ігноруються

Нинішня стаття в газеті Pravda начебто підтримує висновки Хньоупека. Для з'ясування ж трагічних подій у згаданих селах вона не вносить нічого нового. Ба більше: її автор повністю замовчує праці словацьких істориків, опубліковані протягом останніх років, у яких дослідники на основі архівних документів доходять іншого висновку.

Насамперед, слід згадати книжку словацького історика Міхала Шміґеля 2007 року під назвою Banderovci na Slovensku (1945-1947). Посилаючись на документ словацьких органів безпеки з березня 1946 року, автор пише, що наприкінці 1945 року присутність відділів УПА на згаданій території не було зареєстровано, і цей факт використовували «різні грабіжницькі банди, котрі під назвою «бандерівці» плюндрували, тероризували, а також вбивали населення північно-східного краю Словаччини».

В іншій своїй публікації Міхал Шміґель висунув, як виглядає, найімовірнішу версію тієї різанини. Причини вбивств, пише він, не були зумовлені ні расовими, ні політичними мотивами, а скоріш за все економічними, тобто йшлося про зведення рахунків.

Суть у тому, що в селі Колбасов власниками місцевої лісопильні були євреї, в яких, згідно з законами тодішньої Словацької держави про «аризацію», тобто добровільно-примусовий продаж євреями їхнього майна, цю лісопильню під час війни було за безцінь відкуплено, а точніше - її власника змушено цю нерухомість продати.

Після закінчення Другої світової війни поодинокі єврейські громадяни, котрі пережили Голокост і повернулися в рідне село, домагалися повернення свого майна, яке було вже в чужих руках. Саме це й стало причиною огидного вбивства євреїв у селі Колбасов.

Оцінюючи обставини, які тоді панували, дослідники вважають, що серед замовників убивства можна запідозрювати деяких функціонерів місцевої виконавчої влади, членів місцевих відділків служби безпеки, в тому числі й членів компартії, навіть єврейського віросповідання. Збереглися документи, в яких їх підозрювано в контрабанді, в шпигунстві та у зв'язках із радянським військовим командуванням в Ужгороді.

Тодішня партійна номенклатура за всяку ціну намагалася приховувати антисемітські настрої на Словаччині, зокрема, коли переслідування євреїв організували, власне, функціонери місцевих виконкомів, працівники служби безпеки, комуністи, словом - люди, які зводили рахунки, керуючись виключно шкурницькою метою: зберегти або заволодіти майном євреїв.

Аби відвернути від них увагу, й було використано пропагандистський прийом, що злодійства й вбивства, мовляв, вчинили «бандерівці». В цьому, звісно, були зацікавлені й спецпідрозділи НКВС СРСР, які в той час активно працювали в районі північно-східної Словаччини.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1963883.html