КВАРТАЛ 95: ... Пороги 5/2015

Прага – це коли ти розумієш, що на тебе чекають навіть там, де ти ще не був

Розмовляла: Маргарита ГОЛОБРОДСЬКА

У квітні до Праги вперше завітала студія «Квартал 95». Завітала гучно і спричинила справжній ажіотаж – артисти відіграли два концерти поспіль! В перерві між виступами час для спілкування із нами знайшов Євген Кошовий.
– Наскільки нам відомо, Ви у Празі не вперше. Чи є у Вас тут улюблене місце?
– Сьогодні я в Празі вже вчетверте. І Ви знаєте, є таке місце – Strahovský klášter, монастир з великою відомою пивоварнею. Що може пов’язувати з Прагою? З Прагою можуть пов’язувати спогади про ресторани з добрим м’ясом та пивом і про красу, неймовірний готичний стиль. Прага не схожа, на мою думку, на жодне з європейських міст, тому завжди хочеться сюди повернутися.
– Хто очікує на Вас за лаштунками? Чи ходить родина із Вами на концерти, чи їздить в тури?
– В тури родина зі мною не їздить, тому що переїзди дуже втомлюють, це важко. А коли зйомки відбуваються в Києві, то дружина й дочка, звісно, ходять на концерти. Іноді дивляться з глядацької зали, але Варя (дочка – прим. автора) в нас на одному місці довго не сидить, вона в нас дівчинка активна (посміхається). Тож доводиться дружині половину концерту разом з Варею стояти за кулісами. Вони, можна сказати, працюють зі мною (посміхається).
– У Празі студія «Квартал 95» дала два концерти. Чи було так заплановано із самого початку?
– Я не впевнений, тому що завжди планується один концерт. Але тут зала на 890 місць, тому я прекрасно розумію, що всі бажаючи потрапити на один концерт не змогли б. Тому й зробили додатковий, аби всі бажаючі потрапили на наш виступ і отримали задоволення.
– Як ваші виступи сприймають глядачі за кордоном?
– Зовсім інакше. Не можу сказати, що нас не люблять в містах України, але по сприйняттю й «післяконцертному розбору польотів» розумієш, що в Європі, в Америці, в Ізраїлі люди ставляться до нас зовсім по-іншому. Ми приїжджаємо рідко, у Празі ми ще з концертом не були. І коли ти виходиш на сцену, і коли тобі аплодують стоячи… По-перше, це відчуття всередині не зрівняється ні з чим. А по-друге, ти розумієш, що не тебе чекали, чекають і, сподіваюся, будуть чекати.
– Чи не втомилися Ви від політики? Адже вона зараз абсолютно всюди, а у Вас ще й на роботі.
– А куди ж від неї подітися? Зараз у нас, я думаю, навіть діти говорять про політику. Поки нас ніхто не почув… на жаль. До нас не прислуховуються… Хоча, може й прислуховуються, тільки не хочуть цього показувати.
– Чи не хочеться Вам піти у довгу відпустку, аби відпочити на канапі, провести час з родиною?
– Про це дуже часто думаєш протягом року, протягом цілого робочого процесу. Але коли настає тижнева чи двотижнева відпустка, то на третій день розумієш, що тобі хочеться на роботу. Зрозуміло, що відпочивати хочеться, але я не прихильник того, щоб просто лежати на пляжі. Потрібен відпочинок, який також буде приносити задоволення – треба щось дізнаватися, щось привозити із собою з цього відпочинку. Як сьогодні, наприклад, ми поїхали на екскурсію. Зрозуміло, що люди є різні. Але я в пасивному відпочинку не бачу… альтернативи.
– Тобто, по той бік екрану Вам жити нецікаво?
– Не те, щоб не цікаво. У мене, як і у кожного, існують певні сімейні питання, життєві проблеми. Іноді мене зустрічають у супермаркеті, впізнають і кажуть: «Нічого собі, Ви самі ходите до магазину?» На що я відповідаю: «Так, у мене є дві ноги і дві руки, в яких я можу нести пакети. Я можу сісти за кермо та приїхати. Треба ж якось годувати сім’ю. А у мене немає рабів і водіїв, котрі підвозять продукти. Я можу спокійно вийти з дому».
– У фільмі «Квартал і його команда», що вийшов до ювілею колективу, йшлося про те, як «Квартал 95» народився з натхнення й усупереч невпевненості багатьох людей. У Вас росте дочка. Скажіть, чи радили б Ви їй іти Вашим шляхом?
– Я думаю, що вона буде вчитися на моїх помилках і зрозуміє, яка справа їй все-таки потрібна, і яку професію вона собі обере. Головне, щоб дочка отримувала від неї задоволення. Якщо Варя обере сцену, я допоможу, чим зможу. Якщо це будуть гуманітарні науки, я також не буду проти. Люди різних професій потрібні. Я не прихильник стереотипу «батьківськими стежками», адже людина має займатися тим, що їй подобається. А те, що їй подобається, людина визначає сама.
– Якби до студії «Квартал 95» прийшов новенький і сказав: «Дуже хочу працювати у вашій команді!» – у нього був би шанс?
– Я не думаю. Ми вже є колективом, закритою родиною, і сторонніх ми до своєї родини не пускаємо. Я думаю, що новенький і не вижив би після кількох днів нашого спілкування (сміється). Між собою ми звикли спілкуватися інакше, у нас абсолютно інший гумор. Десь він чорний, десь жорсткий. Коли жартуєш за кулісами, між собою, між друзями, всі чудово розуміють, що такий «Квартал 95» лише за кулісами.
– Ви бачите на сьогодні в українському шоу-бізнесі конкурентів студії «Квартал 95»?
– Не те, щоб я казав, що ми найкращі та хизувався тим, що у нас найкраще шоу країни… Не бачу конкурентів. Можливо, це й погано, тому що якби конкуренти були, був би додатковий стимул для подальшої праці та прагнення більшого. Ми й так намагаємося не стояти на одному місці та відкривати нові горизонти для себе в шоу-бізнесі. Напевно, у нас виходить. Але якщо конкуренти з’являться, ми не будемо проти – це цікаво.

Porohy 5.2015.pdf

Журнал "Пороги" на FB: https://www.facebook.com/PorohyJournal?fref=ts