Товариський матч. Чехія - Україна - 4:0.

Одразу після четвертого голу у ворота Диканя виникла думка, що писати звіт про цей матч буде досить легко - критикувати можна було чи не кожного гравця збірної. Додати абзац-другий про Блохіна, можливо, щось написати про Суркіса, ФФУ та Маркевича з Калитвинцевим - і вуаля, текст готовий. А потім прийшло розуміння - все це не має сенсу. Відсутність сенсу є неодмінною ознакою існування збірної України, і ознака ця особливо яскраво проявляється у товариських іграх.

Тому цей звіт не буде нести ознак саме звіту, пригадувати по новій конкретні події гри нагадує садомазохізм. У кого є велике бажання - перечитайте онлайн-коментар, відчуйте ту безвихідь, котру навіював цей матч. Давайте краще поговоримо про інше - чому не треба нікого критикувати за поразку, котра повторила антирекорд збірної.

Нащо писати щось погане про футболістів, якщо вони просто не бажають викладатися у матчах, котрі не несуть значення? Пришвидшується хіба що людина, в якої перебуває м'яч, у рідкісних випадках до неї додається найближчий партнер. Найбільше бажання грати  у серба Девіча, інші - що з хустинкою кольору прапору у волоссі, що без неї - особливо не викладаються. "І ми знаємо, що так було завжди", цитуючи українською відому пісню групи "Кіно". Тому критикувати футболістів не треба до наступного літа, вони все одно будуть обіцяти, що у офіційних матчах все буде інакше.

Не треба критикувати Олега Володимировича Блохіна. Не лише тому, що обіцяти він буде так саме. Він може сказати, що треба було запрошувати не його, так будь-якого тренера раніше - і буде-правий. Може сказати, що коло кандидатів, гідних рівня збірної рівня хоча б чвертьфіналу Євро, дуже вузьке - і знову не помилиться. Він може нагадати, що товариські матчі перед ЧС-2006 його команда грала так само невдало - і тут не помилиться. А те, що не тренер збірної має вчити футболістів влучати у порожні ворота чи не віддавати низову передача вздовж лінії штрафного майданчика теж є цілком очевидним. І взагалі - Блохін вже увійшов в ісорію нашого футболу і як гравець, і як тренер.

Не підлягає критиці й Григорій Михайлович Суркіс та очолювана ним ФФУ. Адже перший матиме рацію, говорячи, що не він наказав Маркевичу піти зі збірної, не він намагався блокувати переговори з кількома потенційними кандидатами. І взагалі - от якби не опоненти, то футболістів тренував би Ліппі, і життя здавалося б шоколадом. От тільки, згадуючи фільм "Форрест Гамп", хоч життя й схоже на коробку шоколадних цукерок, але є один момент - ніколи не знаєш, що в цій коробці.

 ...

Далі читайте  тут http://www.champion.com.ua/football/2011/09/3/457813/.

Автор: Дмитро Литвинов, Champion.com.ua

Джерело http://www.champion.com.ua