"Січас" і "канєшно" засмічують мову

Professor Ponomariv| 2010-10-04, 12:58

Мовознавець, доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка дає поради стосовно стандартів сучасної української літературної мови

Олександр Пономарів ... 9/1995 - 7/1996, 2/1998 - 6/1998 - проф. української мови Інституту східноевроп. студій, Карлів університет у Празі...

Вітаю вас, шановні радіослухачі і особливо - радіослухачки! В останній день вересня - свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Ці імена ми запозичили з грецької мови, як і багато інших імен, що прийшли до нас разом із християнством.
Більшість імен залишилася без перекладу, хоч деякі співіснують. Наприклад, ми кажемо Богдан, але це калька з грецького Theodotоs, тобто Федот. Є Богодар - калька з грецького Theodoros, тобто, Теодор або Федір.
Імена названих вище іменинниць - Віра, Надія, Любов - українці переклали. У греків є ці імена й апелятиви, від яких вони походять. Віра - це Pistis (Віра - загальна назва й ім'я), Надія - Elpis і Любов - Agape. А Софія означає мудрість. Цього слова ми не переклали. Воно вживається в нас без перекладу, як одне із імен грецького походження. Як, наприклад, Галина, Катерина, Олександр, Олена і так далі.
А тепер - до питань наших радіослухачів. Радіослухач Тарас із Луцька запитує, чому в молитві "Отче наш" священики кажуть: "Нехай святиться ім'я твоє". Адже "не", мовляв, - це заперечення. Треба казати "хай", - вважає слухач.
Річ у тім, що в українській мові слова "хай" і "нехай" не відрізняються значенням одне від одного. Частка "не" не завжди надає лексемі протилежного значення. Порівняймо: "наче - неначе", "мов - немов", "безвинний - безневинний".
Наприклад: "В квітках всі вулиці кричать: "Нехай, нехай живе свобода!" (Павло Тичина); "Хай дружби коло єднає нас в ряди міцні" (Володимир Сосюра). Тож і в згаданій молитві усталилася форма "нехай": "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя". Радіослухачка Олена цікавиться: "Чи можна вважати російсько-український суржик, на якому говорять у деяких містах і селах України, місцевим діалектом?".
По-перше, треба казати не "на якому говорять", а "яким говорять" або "розмовляють". Суржик не є діалектом, бо діалект - це територіальний різновид національної мови, який характеризується певними лексичними, граматичними, фонетичними та іншими особливостями. Діалекти об'єднуються в наріччя. Українська мовна територія поділяється на три наріччя. Найменше - північне, найбільше - південно-східне, частиною якого є говори середньої Наддніпрянщини, що лягли в основу сучасної української літературної мови. Третє наріччя - південно-західне - менше від південно-східного, але теж досить велике.
Діалекти збагачують літературну мову. А суржик (первісне значення цього слова - суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом тощо) у лінгвістичному розумінні - це позанормативна суміш елементів з різних мов. В Україні найпоширеніший вид суржику - російсько-український. На кшталт "січас", "канєшно", "раствор", "мастірська", "понятно" і так далі. Суржик засмічує мову, тобто є негативним явищем. 

постiйна адреса статтi: http://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/