Санкції щодо Києва ефективними не будуть

Українська експертка Ірина Солоненко зустрілася із послами Чехії у світі

Підготував: Олекса ЛІВІНСЬКИЙ
Пороги 16/2011... Боротьба за визнання Шухевича та Бандери

Наприкінці вересня Прагу відвідала Ірина Солоненко - директор Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» (фонду Сороса в Україні) та експерт з європейської інтеграції. Пані Ірина взяла участь в офіційному заході у чеському МЗС, а також мала зустріч з визначними громадськими організаціями. Очевидно, сам факт її візиту свідчить про те, що чеські урядовці серйозно переймаються «українським питанням», зокрема у контексті розвитку ініціативи ЄС Східного партнерства.
У Міжнародному фонді «Відродження» пані Солоненко працює з 2004 року. До цього працювала у Інституті Схід-Захід, вивчала вплив розширення ЄС на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. Протягом 2001 року пані Ірина була дописувачем новин та статей для Central Europe Review, має досвід роботи у проектах USAID і CIDA. Закінчила Києво-Могилянську Академію та Центральноєвропейський університет у Будапешті, була стипендіатом Британської ради та МЗС Великобританії в університеті Бірмінгему та Інституті європейської політики Берліну.

 
- Вас запросили на офіційну зустріч до чеського МЗС. Що це була за зустріч?
- Це була щорічна тижнева конференція послів Чеської Республіки, яка торкалася багатьох тем. Одна з панелей була присвячена Східному Партнерству - політики ЄС щодо шести східних сусідів, до яких відноситься й Україна. Чехія, як країна, що головувала у ЄС у першій половині 2009 року, приймала перший Самміт Східного Партнерства у травні 2009 року. Другий Самміт відбудеться цього року у вересні у Варшаві, оскільки Польща головує у ЄС. Чеських дипломатів цікавила точка зору представника однієї з країн Східного Партнерства щодо того, як ініціатива розвинулася протягом двох років. Україна є найбільшою країною серед шести інших, а також рухається попереду інших у сенсі інтеграції з ЄС, принаймні на рівні таких важливих політичних інструментів, як Угода про асоціацію та План дій з лібералізації візового режиму. Це пояснює інтерес до України, особливо на фоні регресу всередині країни щодо демократичних перетворень.

- Про що Ви розповідали чеським дипломатам?
- Я говорила про Угоду про асоціацію, переговори щодо якої Україна та ЄС мають намір завершити цього року і оголосити про це під час Самміту Україна-ЄС у грудні. Основною складовою Угоди є створення так званої «глибокої та всеохоплюючої» зони вільної торгівлі. Якщо коротко - це зона вільної торгівлі плюс окремі складові спільного ринку. Україна візьме зобов'язання адаптувати значну частину внутрішнього законодавства до вимог ЄС, прийняти європейські стандарти у багатьох сферах. Ця Угода, за умов її належного виконання, матиме «трансформаційний» вплив на Україну, надасть додаткові важелі впливу на державу Україна як Європейському Союзу, його суб'єктам господарювання, так і українським компаніям та організаціям громадянського суспільства через різноманітні механізми врегулювання спорів, а також через донесення до українських громадян інформації про те, що втратить українське суспільство у разі невиконання Угоди. Адже прийняття екологічних і фітосанітарних стандартів ЄС, як один з прикладів, означатиме підвищення якості життя українських громадян.

- Але нинішня влада в Україні, м'яко кажучи, демонструє відступ від європейських цінностей...
- Дійсно, перед ЄС постає дилема щодо того, чи варто підписувати Угоду з країною, яка на практиці не поділяє цінностей ЄС. Є погляд, що не варто підписувати угоду, поки Україна не продемонструє повагу до європейських цінностей через припинення переслідування опозиції, а також належне проведення парламентських виборів у жовтні 2012 року. На мою думку, санкції у вигляді відкладення підписання Угоди не принесуть бажаних результатів, тоді як Угода, як вже згадувалося вище, надасть ЄС та українському суспільству більше важелів впливу на перетворення в Україні. У ЄС з'явиться важіль заохочення до демократичних норм на етапі ратифікації Угоди Європейським парламентом і парламентами усіх країн-членів ЄС. Якщо буде оголошено про завершення переговорів у грудні, її можна буде підписати в середині наступного року, після чого розпочнеться процес ратифікації, який, власне, співпаде у часі з парламентськими виборами. Я знаю, що цю точку зору поділяє більшість моїх колег з громадських організацій України.

- Янукович і Азаров декларують, що виступають за євроінтеграцію України, водночас всередині країни їх критикують за доволі грубе згортання демократії, наступ на права людини тощо. Як розуміти таке «роздвоєння»?
- Насправді роздвоєння між «євродеклараціями» та реальними реформами вже стало симптоматичним і мало місце за будь-якої влади. Саме тому за 20 років незалежності Україна досягла не так багато, як могла би за наявності політичної волі. Відсутність реформ завжди була вигідна значній частині політичної еліти, а європейська інтеграція слугує свого роду захистом від повного потрапляння у залежність від Росії. Результатом цього маємо політику балансування між деклараціями і реальними діями. Втім, зв'язки України з ЄС розширюються і поглиблюються з року в рік, і я сподіваюся, що згодом вони витворять критичну масу людей та інституцій, які зможуть спонукати якісні зміни в Україні.

- Росія тисне на Україну, намагаючись втримати її у «пострадянських рамках», вимагаючи у власність стратегічні трубопроводи, ваблячи у свій «митний союз», пропонуючи знижки на газ тощо. Це ж, по суті, суперечить європейській інтеграції України...
- Я також на зустрічі згадувала про роль чи фактор Росії у відносинах між Україною та ЄС. Адже навесні цього року озвучувалася ймовірність приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану, що унеможливило би підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Втім, зрештою Україна зробила однозначний вибір на користь Угоди ЄС, що підтвердив Президент Янукович у своєму щорічному послані до Верховної Ради у квітні цього року. Власне він запропонував співпрацю з Митним Союзом у форматі 3+1. А вже у травніВерховна Рада України прийняла постанову, в якій підтвердила пріоритетність Угоди про асоціацію. Також я згадала про План дій з лібералізації візового режиму, який був наданий Україні у листопаді 2010 року. З отриманням цього Плану дій, м'яч можливого безвізового режиму опинився на полі України. Лише якщо Україна виконає усі вимоги Плану дій, які стосуються безпеки документів (Україна повинна буде запровадити біометричні закордонні паспорти), міграційної політики, облаштування кордонів, співпраці з питань безпеки і правосуддя тощо можна буде говорити про прийняття політичного рішення з боку ЄС щодо відмови від віз для українців.

- Чи були на зустрічі українські дипломати?
- Ні, українських дипломатів не було. Але я не впевнена, чи формат зустрічі/конференції передбачав участь українських дипломатів, як і дипломатів з інших країн.

- Які ще зустрічі були у Празі і про що там йшла переважно мова?
- Також я зустрічалася з представниками чеських громадських організацій. Це - представники асоціації DEMAS, яка об'єднує 11 організацій, серед них - Асоціація міжнародних відносин (АМО), «Людина в скруті» (Člověk v tísní) тощо. Ми обговорили стан розвитку громадянського суспільства в Україні та можливості для співпраці чеських та українських громадських організацій. Зокрема, Міжнародний фонд «Відродження» спільно з Фондом Відкритого Суспільства у Чехії протягом 2009-11 років підтримали 16 двосторонніх проектів між чеськими та українськими громадськими організаціями. Такий досвід варто розширювати. Як мені знається, українським громадським організаціям може бути корисним досвід мережування (об єднання у платформи та асоціації з метою консолідації зусиль) громадських організацій, а також залучення фінансової допомоги від громадян простою формою - через надсилання благодійних «есемесок» з мобільних телефонів (в Чехії їх називають DMS). В Україні бракує довіри між громадськими організаціями і громадянами. Відтак, розвиток практики благодійних внесків громадян для підтримки діяльності громадських організацій може бути першим кроком у формуванні такої довіри. Цікавим також є досвід співпраці чеських громадських організацій з громадськими платформами у Брюсселі з метою впливу на політику ЄС.

- Незважаючи на те, що Ваш візит був дуже коротким, чим Вас вразила Чехія у порівнянні із Україною? Що найбільше впадає киянці в око в Празі?
- Особисто мене Прага завжди вражає легкістю і красою. Я думаю, що це справжня розкіш жити у такому красивому місті. Вражає велика кількість бруківки. Це додає особливого шарму. У Києві цього дуже не вистачає. А також трамваї. У Києві їх зараз набагато менше, аніж було раніше, і місто від цього втрачає. Впадає у вічі велика кількість туристів. Моя перша закордонна поїздка ще у 1995 році була саме до Праги разом з хором «Почайна» Києво-Могилянської Академії. Тоді ми провели у Празі цілий тиждень і мали кілька виступів. З того часу я мала можливість бувати у Празі більшою мірою на короткі візити для участі у конференціях.