Харків-2: чергова капітуляція перед Кремлем
Мовний закон «регіоналів» відправляє у відставку Томенка і Литвина, викликає протести по всій країні й осуд місцевих рад.
Мовний закон «регіоналів» відправляє у відставку Томенка і Литвина, викликає протести по всій країні й осуд місцевих рад.
Третього липня провладні «кнопкодави» під головуванням комуніста Адама Мартинюка, проігнорувавши всі без винятку з понад 2 тисячі поправок і грубо порушивши регламент парламенту, проголосувала за мовний закон Калєснічєнка-Ківалова (КаКа), що передбачає різке звуження сфери вживання української мови як державної.
Результативні 248 голосів «за», що висвітлилися на табло, забезпечили картки абсолютної більшості (за винятком одного) депутатів від Народної партії Володимира Литвина, а також тих регіоналів із Західної України, які минулого разу відмовилися підтримувати законопроект у першому читанні.
Група 239
Наступного ж дня після голосування спікер Верховної Ради, який переконував усіх у тому, що через поправки розгляд законопроекту можливий лише восени, звинуватив партнерів по правлячій коаліції в зраді й написав заяву про відставку. Водночас уже протягом першої доби з'явилося 12 заяв від депутатів, чиї картки проголосували, про відкликання голосів, оскільки вони у той час перебували поза межами сесійної зали. Дві заяви, навпаки, просили врахувати голоси «за». Так, по суті, відродилася «група 239», яка на початку 1990-х протистояла утвердженню в Україні демократії та незалежності.
Литвинівці по суті самоусунулися від роботи в парламенті і передали власні картки стороннім особам. Парадоксально, але це голосування різко суперечить їхньому бажанню будь-що знову потрапити до Верховної Ради і перемогти у «виділених» під них мажоритарних округах (якраз здебільшого в україномовних). Адже проходження за партійними списками їм уже точно не світить. «Відкликання голосів» саме по собі нічого не змінює. Перспективнішою може бути відмова Литвина підписати закон у зв'язку з порушенням регламенту під час його ухвалення. Однак залишається питанням, чи наважиться Володимир Михайлович зробити такий крок з огляду на компромат, яким володіє на нього влада...
Сльозогінні сутички
Водночас обставини «ухвалення» «закону» Колесніченка-Ківалова, попри задоволення від того, що опозицію вдалося «розвести, як кошенят», засвідчили прогресуючу слабкість влади і дедалі більше її бажання узурпувати все, нехтуючи будь-якими законами чи елементарною етикою. Було підтверджено її здатність «продавлювати» ухвалені на Банковій рішення. Вдалося вкотре принизити «безпорадну опозицію» в очах виборців, а також продемонструвати дієвість механізмів тиску на частину депутатського корпусу,
яка перебуває «на гачку» внаслідок попередньої бізнесової або чиновницької діяльності їх особисто чи їхніх родичів.
Проте ухвалення закону спровокувало парламентську кризу, яка ризикує вилитися в загальнополітичну. Захисники української мови негайно зібралися у центрі Києва, і, незважаючи на силу-силенну міліціонерів та до зубів озброєних бійців загону спецпризначення «Беркут», заблокували приміщення «Українського дому», де мав проводити велику прес-конференцію Віктор Янукович. Після численних сутичок із застосуванням сльозогінного газу президенту довелося скасувати виступ перед медіа. Всією країною покотилася хвиля протестів, навіть у Криму й на Донбасі стали збирати підписи на захист мови. Місцеві органи влади різко засудили законопроект. Сам Янукович висловив ідею дострокового переобрання Ради, а опозиція наполягає на загальному перезавантаженні влади за зразком 1994 року, пропонуючи поєднати парламентські вибори з президентськими. Януковичу довелося згодом визнати, що «законопроект», який розкритикувала Венеціанська комісія, дійсно потребує доопрацювання.
«Дерибан грошей під шумок»
Потенційний електоральний ефект від ухвалення цього екстремістського документа для партії влади більш ніж сумнівний. Значна частина українського суспільства побачила в діях партії влади загрозу державності та ідентичності. Чимало противників особливого статусу для російської є і поміж виборців ПР. Водночас поширюється роздратування тієї частини російськомовного населення, яке ставиться до ухвалення згаданого законопроекту скептично. Бо в повсякденному житті жодних проблем із використанням російської немає (навпаки, українська частіше має проблеми з використанням), а влада не займається вирішенням набагато важливіших соціальних проблем. За даними опитування, проведеного в другій половині червня Центром Разумкова, 65,1% громадян вважають прийняття закону про мовну політику передвиборчим кроком Партії регіонів і лише 25% виступають за надання російській офіційного статусу в деяких регіонах.
На Банковій можуть бути зацікавлені у штучному скороченні терміну передвиборної кампанії. Це створить конкурентні переваги для владних кандидатів у мажоритарних округах, які вони уже давно «обробляють», на противагу спільним кандидатам від опозиції, котрі ще навіть не визначені. Коли всі обурюються і пишуть про «мову-язик», влада тишком-нишком займається справжнім дерибаном народних грошей. Під час попереднього розгляду проштовхнули законопроект про обмеження пільг, а згодом обмежили прозорість тендерів, який дозволить освоювати бюджетні кошти «бізнесменами від влади» шляхом проведення більшої частини державних закупівель в одного учасника на неконкурентних засадах.
Будь-що «лягти під Путіна»
Напередодні голосування за закон про русифікацію в Україні побував глава адміністрації Путіна Сєрґєй Іванов, а на 12-те запланований візит Путіна до Ялти, під час якого в українському уряді вже анонсували перегляд газових домовленостей. Минулого разу «псевдопоступки» Україні було зроблено в обмін на частину території - продовження дії угоди про базування Чорноморського флоту РФ в Криму до 2042 року. Тож цілком імовірно, що тепер як розплату за знижку на газ можуть розглядати закон про русифікацію України, який для Путіна актуальний з огляду на проголошення ідеї побудови «Русского міра» та реінтеграції пострадянського простору як державного пріоритету, що в кризових умовах в економіці уже самої Росії має виконати відведену йому важливу роль в утриманні влади нинішньою пострадянською елітою.
Текст: Олесь ОЛЕКСІЄНКО
