Перший цьогорічний спецвипуск «Порогів» 2/2018 присвячений літературі
- у номері чимало паралельних текстів чеською та українською мовами...
Любі читачі!
Перший цьогорічний спецвипуск «Порогів», присвячений літературі, сподіваємось, оцінять чеські україністи, українські богемісти, перекладачі або ж ті люди, які саме зараз вивчають якусь із цих наших мов. Оскільки у номері – чимало паралельних текстів чеською та українською мовами, то, мабуть, зручно порівнювати їхню соковитість, звороти, синонімічне багатство чи майстерність перекладача або перекладачки.
Перші сторінки – для дітей. Відкривають число кумедні істотки – шкарпеткожери. Так, йдеться саме про них, відомих чеських «ліхожроутів», героїв книг та мультиків. У вас же також завжди пропадають шкарпетки? З ящика, після прання, або навіть – ось жах! – нові?! І завдяки Павлу Шруту, Галині Мікліновій і тепер ось перекладачеві на українську Олександрові Стукалові ми нарешті зможемо дізнатися таємницю зникнення другої шкарпетки з пари! У всьому винні – Непарні Шкарпеткожери! Вони живуть практично в кожному будинку, і вони майже всі – мирні і безпечні. Але у їхньому маленькому світі є свої злочинці, інтриги, зрада, дружба і інші хвилювання.
Далі маємо переклад віршів, також із чеської на українську. Цього разу киянка Ірина Забіяка перекладає доволі інтимні, поетичні спогади – у дитинстві також киянки, а нині пражанки – Марії Іляшенко. У наступному номері ми розмістимо розмову, де вона розповідає про свій переїзд у дитинстві до Праги, як змінювала школи, вчила мови, як все це сприймала і як тужила за рідною українською столицею.
Далі маємо також емігрантську тему – уривок із книги відомої словацької письменниці Віти Гончарової-Ямборової, яка вийшла в Україні минулого року. Це – шоста книжка серії «Відкрий світ» видавництва «Кмбукс». Вона розповідає про Чехію і Словаччину – але не як туристичний путівник, а вустами авторки родом з України, котра проживала в Празі з підліткового віку, а нині живе у Словаччині. Віта Гончарова-Ямборова стала відомою письменницею-детективісткою. Але в українській книзі вона ділиться своїми спогадами про те, як відкривала для себе ці краї, мову і людей, їхню культуру й традиції, знаходить подібне до України і відмінне, смішне і сумне. Авторка веде у часі і просторі, щиро ділиться своїми відкриттями, спогадами і планами, завдяки їй читач дійсно відкриває собі незнаний раніше світ, навіть якщо йому вже доводилося бувати у цих країнах.
Також звертаємо увагу читачів на документальні розповіді відомого журналіста і письменника Олександра Гавроша про одного з останніх українських опришків Миколу Шугая (1898-1921). Постать закарпатського розбійника досі є творчою інспірацією для чехів, які знають його з відомого зі школи твору Івана Олбрахта та мюзиклу у стилі «бітлів» чи «гіппі» з 1978 року. Про Шугая й досі видають книжки, ставлять п’єси, знімають фільми й пишуть статті. В Україні про Миколу Шугая знають мало. Досі документальної книжки про нього для широких читацьких кіл не видавали. Значна частина у виданні приділена чеським першоджерелам, які вперше оприлюднюються українською. Коментуючи вихід книги, автор з певною долею іронії зазначив: «Найдивнішим є те, що книжку про Закарпаття легше видати в Тернополі, ніж в Ужгороді. Це все, що треба знати про закарпатський патріотизм».
На завершення маємо злободенне: війну на Донбасі. У центрі роману Максима Бутченка – частково автобіографічна, реальна історія двох братів: Антона, котрий не став художником, як мріяв, а змушений був заробляти гроші в шахті. У серці – нереалізований талант, навколо – злидні і тяжкий побут. І коли починається Євромайдан, а згодом – і війна, він знаходить себе в антиукраїнському «ополченні». Другий брат, Сергій, – повна Антонова протилежність, він матеріально забезпечений, живе за кордоном і підтримує Україну. Чи зможуть вони порозумітися в світі, де стикаються ненависть і любов, справедливість і жорстокість, життя і смерть?.. У кожній глав досить чітко показано, як людьми маніпулює російська пропаганда, чому вони стають колаборантами, яким важким вантажем є спадок радянського минулого. Книга відкриває очі малоінформованого західного читача на складну ментальність звичайного луганського шахтаря, його безпросвітні, депресивні будні. Весь час читача не залишає почуття неясності, що страшніше для жителів цього краю – звичайне життя серед шахт, копанок, горілки і грубощів, або війна. Книга задається питанням, чому нині, у інформаційно насиченому суспільстві, так легко маніпулювати людьми.
І завершуємо номер «празькою поезією» кримської авторки Ольги Смольницької.
Сподіваємось, спеціальне видання вас зацікавить, як і самі твори, уривки з яких ми розміщуємо!
Весняного Вам настрою!
